На волинському хуторі господарі-одноосібники тримають 17 голів худоби

На хуторі Пациха біля села Датинь Ратнівського району живуть господарі-одноосібники Григорій та Галина Мазурики. Коли розливаються навколишні болота, опиняються ніби на острові. Під осінь сюди злітаються чаплі, готуючись до відльоту у вирій.

Хуторяни кажуть, що живуть, наче у казці, - пише видання Вісник.

Під час пожежі ледве не згоріли

На цьому хуторі мешкали батьки Григорія Васильовича. Сюди він привів із села Ставища Камінь-Каширського району свою дружину. Тут народилися восьмеро їхніх дітей – чотири синочки і стільки ж донечок. Двох дівчат вже віддали заміж, одружили й одного із синів. А колись, згадують, п’ятьох своїх малих дітей заледве не втратили.

"Жили ми тоді ще в старій хаті. Однієї ночі прокинулися – щось горить. А то хата наша зайнялася від комина. Вийти через двері було неможливо, довелося дітей, щоб не згоріли, через вінка викидати. Самі ж ледве вискочили. Тоді майже все згоріло дотла", – розповідає Григорій Васильович.

Чоловік згадує, як перед цим його сестрі наснився сон. Наче прийшов покійний батько, сарай перехрестив і пішов. То був ніби знак, що хлів збережеться. Так і сталося.

У Мазуриків на той час поблизу старої хати вже зводилася нова. Але, поки йшло будівництво, їм довелося мешкати в чужій.

Усе звикли робити гуртом

Успадкувавши двох корів, молода сім’я вирішила зайнятися сільським господарством. Нині тримають Мазурики 17 голів худоби. У хліві – свині, на паші – гуси. Обробляє родина більше двох гектарів орної землі, на десяти гектарах запасається сіном для худоби.

– Десь реалізовуєте молочну продукцію? – запитує журналіст.

– В основному в Ковелі, – каже голова родини. – За день до базару переробляємо, щоб була свіжою, солоденькою. Маємо постійних покупців, то на ринку довго стояти не доводиться.

Лінькуватих у родині Мазуриків немає – все роблять гуртом. Григорій Васильович купив на поміч трактор та реманент до нього. За програмою підтримки сільгоспвиробника за кошти з держбюджету отримав доїльну установку, а згодом за обласною програмою – і холодильну.

Окрім того, що Григорій Мазурик – добрий господар-одноосібник, він ще й виконує обов’язки старости у датинському храмі. Коли його сини були малими, прислуговували в церкві також.

Ми розмовляємо, а над головами приємно цокотять бусли.

– Поки вони тут, шуліки не прилітають, – каже Галина Іванівна, – тож немає загрози курям та курчатам. А як на Успіння відлітають, то тільки дивись за птицею. А ще й лисиця може навідатися.

Мазурики розповідають, що лелеки живуть тут віддавна і стали їхнім оберегом. Спочатку селилися на дубі біля старої хати, а як та згоріла, то перебралися поближче до нової, до людей.
Бажаєте дізнаватися головні новини Луцька та Волині першими? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram!