«У вишивці я знайшла розраду», – тяжкохвора волинянка

У 37-річної Людмили Куниці з села Острівок Камінь-Каширського району досвід вишивальниці – більше 20 років.

Ще у шкільні часи вишивка була для неї цікавим заняттям, однак останніми роками стала ще й своєрідною професією. Так, нелегка хвороба змусила по-іншому поставитися до творчого хобі, - пише газета Полісся.

У Людмили – атрофія м’язів, остеохондроз та остеопороз. Однак ця мужня жінка не здається. У цьому їй допомагають «тріо» голки, ниток і полотна. Вишивка стала надійним способом відмежуватися від одноманітності та проблем, і, водночас, можливістю заробити на лікування та прожиття.

"Я дуже вибаглива. Можу багато нашити, а потім сісти і виштопати, якщо щось не сподобається. Усе має бути ідеально, рівненько. І це цінують. Бувають різні люди. Деякі думають, що через проблеми зі здоров’ям можу вишити погано, але коли побачать виріб – отримують задоволення і радо висловлюють свій захват. Естетична довершеність та висока якість виконання роботи – мої основні вимоги до вишивки, – розповідає Людмила. – На перший погляд, вишивати легко. Насправді ж це нелегкий труд. Треба посидіти, подумати що і як, зібрати всі листочки, прорахувати дії. Усі дивуються, скільки у мене натхнення до роботи і терпіння, а я знаю – це моє. Я знайшла себе у вишивці. Стараюся ще й тому, що хочеться пройти курс реабілітації і покращити стан здоров’я, аби не лежати просто так, а чимось займатися. Не люблю одноманітності", - каже Людмила.

Людмилині роботи є в Польщі, Англії, Америці, Німеччині. Найчастіше люди хочуть мати у себе вишиті ікони і картини. Однак замовляють також тематично: святкові, весільні рушнички, метрики, аксесуари. Бувають і оригінальні прохання. Зокрема, оформлювала скатертини, парні вишиванки, хустини і навіть цілі набори. До прикладу, серію картин або ж наволочки і накриття на ліжко, тощо.

Жінка вишиває і вдень, і вечорами, а нерідко – ночами. Віддає перевагу традиційній вишивці, однак не проти задіяти в роботі щось нове. Нещодавно пробувала опанувати ще незвичну для українського рукоділля техніку хардангер – особливе оздоблення країв рушничків. Вишиває також бісером. Жінка любить яскраві теплі кольори і до кожного клієнта підходить індивідуально, адже нерідко виконання замовлення – це, в першу чергу, тривалий пошук варіантів втілення бажаного. Менші роботи вдається зробити за декілька тижнів, а от з об’ємними полотнами доводиться працювати місяцями. Тоді вже хочеться змін. Попри все, Людмила ніколи не зупиняється, працює на результат і отримує від цього насолоду.

"У вишивці я знайшла розраду. Захопилася. Це залежність, у масштаби якої самій складно повірити. Куди не глянь – всюди мої речі. Схеми, полотно, нитки, готові роботи. Потроху реалізовую, але ще маю чимало. Звичайно, хочеться не повторюватися. Нове, нове й нове. Але люди вподобають щось – вкотре вишиваєш. От, наприклад, образ «О, Єрусалим» – вже третя робота, ще й немала. Але бачу, витрачаю менше часу – легше виконувати, аніж новий мотив", - з посмішкою розповідає майстриня.

Раніше Людмила бралася і за в’язання. Кофтинки, шарфики, носки – з любов’ю «утепляла» усіх членів сім’ї. Цікавилася і кулінарією, тому коли здоров’я дозволяло більше – проводила багато часу на кухні. Зараз – здебільшого вишивка, без якої не може уявити і дня.


Бажаєте дізнаватися головні новини Луцька та Волині першими? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram!