Декан луцького вишу видаватиме книжку про «рідну поліську говірку»

Декан факультету філології та журналістики Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки Юрій Громик повідомив, що готує до видання книжку про «рідну поліську говірку».

Про це він написав на своїй сторінці у Facebook.

«Давно вже (бо то все треба відповідного настрою й натхнення) готую до видання книжку про рідну поліську говірку, «нашу байку» (моє багатолюдне Липне заховалося в глухому закутку геть на східній окраїні Цуманської пущі, а водночас і Волинської області», – написав Юрій Громик.

Зазначив, що наразі має трохи вільного часу, аби переглянути усі студентські й аспірантські записи з 1990-х років і оформити їх належним чином. Розповів, що колись основною його інформаторкою була покійна бабуся Мотрона, якій якраз десь у ці дні - 100 років.

«Знала вона лише те, що «вродиласа в Спасувку», а в документах зафіксовано було просто рік народження – 1919)... Перечитую записані від неї тексти пісень (а їх сотні!), перебираю, як перлини, наші специфічні липенські слова, які найперше від бабусі ж таки чув і фіксував, – світлий сум і вдячність приходять», – зазначає Юрій Громик.

Повідомив, що книжка, яку збирається видавати, матиме присвяту «Пам’яті моєї першої навчительки живої народної мови – бабусі Мотрони».

Опублікував один із записів:

Аби руки, то знайдеться муки.
Бог родить на всякого долю.
Було б сказано – забуться не довго.
В дитяти пальчик заболить, а в матері – серце.
В своїй халупці добре й дупці.
Вбери й пенька, то буде за Зенька.
Годуй, мати, сина, то прибуде сила.
Де вродилася коза, там солодкая лоза.
Добрий борщик, да маленький горщик.
Жаль ваги не має.
Женяться не на рік, а на цілий вік.
Жінка не черевик – з ноги не скинеш.
З мудрим поведешся – розуму наберешся, а з дурним – і той згубиш.
Коли не вмирать, то день пропадає.
Куди кінь з копитом, туди й жаба з хвостом.
Легко впасти – важко встать.
Люде не татари – не дадуть пропасти.
Мати вмре – батько сліпне.
На віку, як на довгій нивці.
Не будь паламарем у чужій церкві.
Не вчи вченого їсти хліба печеного.
Не вродися красний, а щасний.
Нема гіршей кари, як нема свей пари.
Одне не загоїться – друге настроїться.
Однієї біди не треба, а скільки є.
Осіннє сонце як мачушине серце: хоч і світить, то не гріє.
Поїли, як пани, а покидали, як свині.
Пошли дурного по смерть, то хоч наживешся.
Своє як не заплаче, то хоч скривиться.
Своя симражка ніколи не важка.
Син мій, а розум в його свій.
У людей повна піч – і горить, а мене одне поліно – і не хоче.
Чоловік що ступив, то згрішив.
Як бідний плаче, то ніхто не бачить; як багатий скривиться, то всенький мир дивиться.
Як не нагріє дух, то не нагріє й кожух.
Як нема щастя на молоці, то не буде й на сироватці.
Як сам продаси, то і з батьком не купиш.
Як умер біднячок, то прийшов п’яний дядок; як умер багатир, то зійшовся всенький мир.
Як хто хоче, так по своєму батькові й плаче.
Яка матуся, така й доцюся.

Бажаєте дізнаватися головні новини Луцька та Волині першими? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram!