Екскурсія володіннями «Луцькводоканалу»: переконують, що сморід – не їхня вина

Луцькі активісти ініціювали поїздку на «Луцькводоканал» та декілька об’єктів комунальної власності підприємства, аби детальніше ознайомитися із системою роботи очисних споруд та з’ясувати, чому ж влада і досі не може впоратися з неприємним запахом, який тероризує населення останні декілька років.

Спільну екскурсію для активістів та журналістів 8 серпня проводили директор «Луцькводоканалу» Віктор Гуменюк та головний інженер підприємства Сергій Строк.

Розпочали, власне, із самого підприємства «Луцькводоканал», де інженер Сергій Строк детально розповів про історію самої установи та усі комунальні об’єкти, які знаходяться у підпорядкуванні водоканалу.

Без змін: від 90-х і до сьогодні

Своє існування підприємство розпочало ще із 90-х років, коли у місті прийняли рішення створити систему центрального водопроводу.

«Самі каналізаційні системи облаштували приблизно у 1932-1934 роках, з того часу їх не замінювали, лише проводили маленькі ремонтні та реконструкційні роботи», – починає розповідати Сергій Строк. «Перші ж водогони каналізаційно-насосних станцій (далі КНС, – ред.), які приймають і перекачують стічні води без грубих домішків, у Луцьку збудували на вулиці Іови Кандзелевича, тоді та станція була під’єднана до парку культури та відпочинку імені Лесі Українки, щоправда тоді це були лише луки, а не парк, звідки відкачували воду у бік вулиці Ковельської. Згодом, на початку 1947-го року, цю станцію ліквідували, а замість неї встановили іншу КНС», – інженер паралельно показує відповідні локації на великій мапі водопровідних установ міста, де також зображені усі КНС Луцька та району.



Повідомили, що наразі в експлуатації є близько 220 кілометрів труб водопроводу. «Однозначно, це – не всі. Сюди ще можна приписати кілометрів 30-40 із вуличних мереж і промзон», – зазначає Сергій Борисович.

Станом на сьогодні місто має на балансі 20 каналізаційно-насосних станцій, також додатково – одна, яку орендують на вулиці Авіаторів і близько 5-ти, які знаходяться у різних формах власності. Одну з них згодом також планують взяти на баланс міста. Окрім цього, є також приблизно 70-80 міні КНС, які перекачують стоки із важкодоступних місць Луцька та району.

Розповіли також, що 6 сіл, які знаходяться поруч з Луцьком, частково скидають свої стоки в мережі міста, а саме – Струмівка, Забороль, Зміїнець, Липини, Рованці, Тарасове і славнозвісна Гірка Полонка – село, яке пов’язане з історією полів фільтрації цукрового заводу. «Стоки через їхні КНС перекачуються на міські очисні споруди, однак, жодним чином на поля фільтрації не потрапляють», – переконує головний інженер «Люцькводоканалу» Сергій Борисович.



Останні 2 станції, що були прийняті на баланс міста, це – КНС №19, на вулиці Полонківській, яку показали журналістам і активістам під час екскурсії, та КНС №20 на вулиці Степовій, яка є приватною масивною забудовою і має потужне навантаження на систему.

Вони відносяться до останніх великих інвестицій Луцька в розвиток каналізаційних мереж. Після КНС №19 місто змусило побудувати одну таку на Вересневиму підприємство «Біо Пек», вони там починали працювати на початку 2017 року, але за збігом обставин саме тоді і почало проявлятися явище різких неприємних запахів у повітрі. Населення звинувачувало міську раду, що саме туди потрапляють усі стічні води із мікрорайону.

«Місто оперативно реагувало на нашу проблему, коли потрібно було виділити близько 5-ти мільйонів гривень. За пів року у досить складних дощових умовах будівельники збудували той колектор. 28 грудня 2017 року всі стоки почали потрапляти через стоки КНС №19 на наші мережі. Далі – через вулицю Боженка, КНС 4 та на очисні споруди», – розповідає інженер.

Відповідно, місто тоді від’єдналося від полів фільтрації цукрового заводу, чим луцька влада зняла із себе відповідальність за неприємні запахи.

Умовно Луцьк поділений на 2 частини: очисні споруди у Липлянах (зверху), до них будують колектори – майданчики каналізаційно-насосних станцій, через які стоки потрапляють на міські очисні споруди, а саме – КНС №1 по вулиці Героїв УПА, КНС №5, що на Лідавській, КНС №2 на вулиці Івана Франка. Загальна віддаль колекторів складає приблизно сім кілометрів, якщо починати розрахунок від КНС №2. Особливість каналізаційно-насосної станції № 2 полягає в тому, що тут із червня діє система озонування, котра очищує повітря. КП «Луцькводоканал» стало першим підприємством в Україні, яке встановило таку систему.



«На очисні споруди є два залізобетонних колектори діаметром – 1000 – 1200 міліметрів. Станцій розраховані перекачувати мінімум удвічі більше стоків, ніж йде сьогодні, бо найвужче місце очисних споруд було розраховане на 123 тисячі м3 на добу», – каже Сергій Борисович.

На сьогодні місто частково має загальносплавну каналізацію, яка забезпечує відведення стічних вод на очисні споруди або до водоймища єдиною каналізаційною мережею. Частим явищем це є у старих частинах міста. «Тобто, коли у місті йде дощ, то нам тут дуже весело, відповідно, більше стоків приходить на очисні споруди, а ця нерівномірність – погане явище. При сьогоднішньому технічному обладнанні, яке є у нас, а я нагадаю, що очисні були запущені у 1973-му році ще за Радянського Союзу, система не розрахована на такі потоки», – говорить інженер водоканалу.



«Смердчки» оточили Луцьк зі всіх сторін

У районі ДПЗ, який найбільше потерпає від смороду, на вулиці Мамсурова, знаходиться зливовий колодязь побутової каналізації. Там неодноразово ловили асенізаційні машини, які зливали відходи несанкціоновано. На протилежному кінці, у Липлянах, розташовані очисні споруди, які також називають одним із осередків поганого повітря у місті. Саме ці локації і стали наступною точкою екскурсії.

Дорогою до першої зупинки на Мамсурова Сергій Строк розповів, що ймовірних осередків поширення неприємного запаху у обласному центрі Волині є декілька, мова йде не тільки про ті дві локації, які активістам та медійникам обіцяли показати.

Відомо, що поблизу мікрорайону Вересневе знаходиться Гнідавський цукровий завод, на базі якого працює підприємство з виробництва біотанолу «БІО-ПЕК». Саме у бік «БІО-ПЕКу» лунає найбільше звинувачень. Наразі це - головний фігурант справи смороду у місті.

Сергій Строк також розповів, що зараз стічні води з Вересневого йдуть на вулицю Боженка, а згодом – КНС №4. «Погоджуюсь, були випадки, коли від КНС №4, а згодом і №2 відчувалися неприємні запахи. Це – за той час, поки доходять стоки. На жаль, ми не маємо відповідного обладнання, аби оперативно робити експрес-аналізи зливів і визначати склад нечистот», – каже Сергій Борисович і додає, що міські колектори до мереж цукрового заводу не під’єднані ще із 28 грудня 2017 року.

Також в кінці вулиці Львівської вже на території Боратинської сільської ради є поля фільтрації, які називають головним осередком смороду. Посадовці Луцької міської ради переконують, що саме «БІО-ПЕК» зливав туди мелясну барду, яка була причиною неприємного запаху.

Поряд знаходиться ТзОВ «Агідель» агропромислової групи «Пан Курчак», яке також звинувачували у причетності до поширення неприємного запаху. Проте перевірка порушень не виявила.

З документами та мітками, але що в цистернах – не відомо

Наступною локацією оглядової екскурсії була точка зливу нечистот на вулиці Мамсурова. 8 серпня там не смерділо.

Місце на Мамсурова для зливу нечистот обрали серед восьми варіантів, враховуючи можливість обмежити санітарно-захисну зону.
«Брали до уваги віддаленість від житлової забудови, що за вимогами має бути на відстані не менше 300 метрів. Теж зважали на зручність під’їзду, а тут, на Мамсурова, промзона», – зауважив головний інженер.

Директор «Луцькводоканалу» Віктор Гуменюк розповів, що зливати стоки сюди можна лише тим підприємствам, які уклали з ними договори. Автомобілі відповідно промарковані, а номерні знаки внесені в базу. До слова, звідси саме від’їздив автомобіль із великою білою поміткою «33» на цистерні.

У водія, що керував транспортним засобом, активісти відразу попросили показати відповідні документи. Цього разу – все законно, хоча Гуменюк зазначив, що документи і договори при собі мати не обов’язково, бо ж авто – промарковане і є в базі.



Водій автомобіля розповів, що в день робить 3-4 «ходки» сюди, а платить підприємство, що зливає нечистоти, постфактум в кінці місяця за кількість заїздів автомобіля до точки зливу, тобто регламентованого об’єму немає.



Віктор Гуменюк також зазначає, що підприємство періодично проводить заміри щодо перевищення норм шкідливих речовин у повітрі.

«Ми проводили заміри на наших об’єктах – каналізаційно-насосних станціях і очисних спорудах. У межах санітарних зон перевищення гранично допустимих норм викидів не було виявлено», – наголосив директор «Луцькводоканалу». Водночас керівництво говорить, що перевіряти щоразу – неможливо. «Теоретично зливати можна будь-що, але практично – ні», – підсумував Віктор Гуменюк.

Вирішують проблеми за кошти європейських інвесторів: які справи у Липлянах

Очисні споруди водоканалу в Липлянах розташовані на території близько 40 гектарів. І оскільки їх здали в експлуатацію ще у грудні 1973 року на часі - питання їх реконструкції.

Луцьк уже знаходиться на завершальному етапі залучення інвестицій на модернізацію об’єктів міської каналізаційної системи за рахунок Європейського інвестиційного банку. Мова йде про близько 12 мільйонів євро.

Ці кошти запланували спрямувати, зокрема, на монтаж нових решіток грабельного типу на КНС №1, 2, 5. Вони будуть затримувати тверді і нетверді відходи розміром до 10 міліметрів, все, що буде менше, йтиме на очисні споруди. А у Липлянах пропонують встановити решітки, котрі затримуватимуть осад до 3 міліметрів. Це роблять задля зменшення циклів очистки дрібних відходів.



Директор водоканалу зазначає, що на існуючому об’єкті робити реконструкцію дуже складно, бо все має працювати, але одночасно і реконструюватися. Віктор Гуменюк каже, що було б простіше збудувати нову очисну, але для цього потрібно мати землю та втричі більше коштів, яких і так не вистачає.



«Говорити про те, що фекалії не мають запаху – то лукавити, але можу сказати, що всі ці очисні споруди, за своєю технологією, мають бути всі відкритими. Кожна карта, радіальний відстійник, станок чи айротенок це – стаціонарне джерело викидів, яке випаровується.

Відповідно, коли проектувалися очисні споруди, то місце обирали враховуючи розу вітрів, погодні умови, локалізацію та усі інші дані, аби мінімізувати вплив парів», – зазначає пан Гуменюк і додає, що при певних погодних умовах люди можуть відчувати цей запах, але лише тому, що організм – дуже чутливий до окремих компонентів, переконує, що всі вони – безпечні.

Відбори проб проводять по всьому периметру, при різній розі вітрів і щоразу запевняють, що перевищення гранично допустимих показників – немає, тож «Луцькводоканал» переконує, що сморід у місті – не його вина.



Бажаєте дізнаватися головні новини Луцька та Волині першими? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram!