Луцьк відпочиває. ФОТО

Побільше таких хфото. І все буде у нас чудово і різнокольорово.

Фото напомнило фонтан в скверику кинотеатра"Батьківщина"в 70-е...В кинотеатре шли фильмы про индейцев,Фантомас,Жан Поль Бельмондо,Луи де Фюнес и многое,многое.А внизу,на Советской "Чебуречная".Порция- три поджаристых чебурека(33 коп.и стакан какао 5 коп.)
Листая интернет прессу вспомнилось

Если вы были ребенком в 60-е, 70-е или 80-е, оглядываясь назад, трудно поверить, что нам удалось дожить до сегодняшнего дня. В детстве мы ездили на машинах без ремней и подушек безопасности. Поездка на телеге, запряженной лошадью, в теплый летний день была несказанным удовольствием. Наши кроватки были раскрашены яркими красками с высоким содержанием свинца. Не было секретных крышек на пузырьках с лекарствами,
двери часто не запирались, а шкафы не запирались никогда. Мы пили воду из колонки на углу, а не из пластиковых бутылок. Никому не могло придти в голову кататься на велике в шлеме. Ужас. Часами мы мастерили тележки и самокаты из досок и подшипников со свалки, а когда впервые неслись с горы, вспоминали, что забыли приделать тормоза. После того, как мы въезжали в колючие кусты несколько раз, мы разбирались с этой проблемой.
Мы уходили из дома утром и играли весь день, возвращаясь тогда, когда зажигались уличные фонари, там, где они были. Целый день никто не мог узнать, где мы. Мобильных телефонов не было! Трудно представить. Мы резали руки и ноги, ломали кости и выбивали зубы, и никто ни на кого не подавал в суд. Бывало всякое. Виноваты были только мы и никто другой.
Помните? Мы дрались до крови и ходили в синяках, привыкая не обращать на это внимания. Мы ели пирожные, мороженое, пили лимонад, но никто от этого не толстел, потому что мы все время носились и играли. Из одной бутылки пили несколько человек, и никто от этого не умер. У нас не было игровых приставок, компьютеров, 165 каналов спутникового телевидения, компакт дисков, сотовых телефонов, интернета, мы неслись смотреть мультфильм всей толпой в ближайший дом, ведь видиков тоже не было! Зато
у нас были ДРУЗЬЯ. Мы выходили из дома и находили их. Мы катались на великах, пускали спички по весенним ручьям, сидели на лавочке, на заборе или в школьном дворе и болтали о чем хотели. Когда нам был кто-то нужен, мы стучались в дверь, звонили в звонок или просто заходили и виделись с ними. Помните? Без спросу! Сами! Одни в этом жестоком и опасном мире!
Без охраны, как мы вообще выжили? Мы придумывали игры с палками и консервными банками, мы воровали яблоки в садах и ели вишни с косточками, и косточки не прорастали у нас в животе. Каждый хоть раз записался на футбол, хоккей или волейбол, но не все попали в команду. Те кто не попали, научились справляться с разочарованием. Некоторые ученики не были так сообразительны, как остальные, поэтому они оставались на второй год. Контрольные и экзамены не подразделялись на 10 уровней, и оценки включали 5 баллов теоретически, и 3 балла на самом деле. На переменах мы обливали друг друга водой из старых многоразовых шприцов!
Наши поступки были нашими собственными. Мы были готовы к последствиям.
Прятаться было не за кого. Понятия о том, что можно откупиться от ментов или откосить от армии, практически не существовало. Родители тех лет обычно принимали сторону закона, можете себе представить!? Это поколение породило огромное количество людей, которые могут рисковать, решать проблемы и создавать нечто, чего до этого не было,
просто не существовало. У нас была свобода выбора, право на риск и неудачу, ответственность, и мы как-то просто научились пользоваться всем этим. Если вы один из этого поколения, я вас поздравляю

згідний на всі 100%.
дійсно так і було, я ніколи не пожалів, що в мене було таке дитинство.
що ми тільки не виробляли :-)
сучасні діти все міряють грошима, зіпсований світ.
ми міряли все чесністю, справедливістю та дружбою.
в селі найкращим атракціоном було покататись на комбайні чи тракторі, досі згадую, як дядько вперше посадив мене за кермо Т-150!
я їхав сам, це було неймовірно, про те, я відчув, наскільки це тяжка робота.
може клуб організувати яки тематичний?

- і це все дякуючи "славній комуністичній ідеології", з голодними сніданками, кілометровими чергами за продуктами харчування, концлагерному фуфайковому одягу і під звуки фанфар добровільно-примусового марширування з портретами наших катів, які вивели під Чорнобильське сонце 1 травня 1986року знищити молоде покоління України . За цим непотрібна ностальгія, а потрібно рухатись вперед до Європейської спільноти. СЛАВА УКРАЇНІ !!!!
Відповісти

ти цього не зрозумієшь.
ми були дітьми, нас не торкалась політика, в нас було просто класне дитинство, велосипед, футбол, вулиця, я ще памятаю хокей двір на двір на ковзанах (!) перемотаною ізолентою клюшкою на вул. Ленінградський, зараз привокзальна.
мої батьки не були якимись партчинушами, працювали як всі, мали зарплату по 100 рублів, а ввечері після вивчених уроків я помагав мамі робити роботу, яку їй доводилось брати і додому.
що зараз? батьки мерзнуть на базарі, а чадо пропиває у барі.
дитячий алкоголізм? нє, не чули. про безхатченків та наркоманів можна не починати.
на разі дитинство є небезпечнішим. від вакцин на тендерах з одним учасником родича міністра МОЗ, до банального недоїдання у садках через крадіжку харчів у дітей. вас це навіть не дивує. цей бруд став частиною нашого життя.
p.s. не підтримую жодних політичних партій чи рухів. мені однаково, за якої партії чи влади люди змушені жити бідно та у небезпеці, ще жодного разу політика не обєднала людей, жодна партія не стала принятна всім і цього ніколи не буде, 1991, 2000, 2004, 2008 та 2012 роки це показали. немає різниці якому ідолу молитися, сталіну чи бандері, бо в обох руки у крові. просто виправдання їх насильству кожна симпатизуюча сторона придумує свої.
на справді, вкладати треба у живих, у наших дітей, а не пускати слюні по минулому, бо воно вже відбулось, змінити його не можливо, час назад не піде.
дій по совісті, це не дасть тобі втратити у собі людину.

Якщо ви були дитиною в 60-ті, 70-ті чи 80-ті, озираючись назад, важко повірити, що нам вдалося дожити до сьогоднішнього дня. У дитинстві ми їздили на машинах без ременів і подушок безпеки. Поїздка на возі, запряженому конем, в теплий літній день була невимовним задоволенням. Наші ліжечка були розфарбовані яскравими фарбами з високим вмістом свинцю. Не було секретних кришок на бульбашках з ліками, двері часто вже не замикалися, а шафи не закривалися ніколи. Ми пили воду з колонки на розі, а не з пластикових пляшок. Нікому не могло прийти в голову кататися на велосипеді в шоломі. Жах. Годинами ми майстрували візки і самокати з дощок і підшипників із звалища, а коли вперше мчали з гори, згадували, що забули приробити гальма. Після того, як ми в'їжджали в колючі кущі кілька разів, ми розбиралися з цією проблемою. Ми йшли з дому вранці і грали весь день, повертаючись тоді, коли запалювалися вуличні ліхтарі, там, де вони були. Цілий день ніхто не міг дізнатися, де ми. Мобільних телефонів не було! Важко уявити. Ми різали руки і ноги, ламали кістки і вибивали зуби, і ніхто ні на кого не подавав до суду. Бувало всяке. Винні були тільки ми і ніхто інший. Пам'ятаєте? Ми билися до крові і ходили в синцях, звикаючи не звертати на це уваги. Ми їли тістечка, морозиво, пили лимонад, але ніхто від цього не товстішав, тому що ми весь час носилися і грали. З однієї пляшки пили кілька людей, і ніхто від цього не помер. У нас не було ігрових приставок, комп'ютерів, 165 каналів супутникового телебачення, компакт дисків, стільникових телефонів, інтернету, ми мчали дивитися мультфільм всім натовпом в найближчий будинок, адже відиків теж не було! Зате у нас були ДРУЗІ. Ми виходили з дому і знаходили їх. Ми каталися на великах, пускали сірники по весняних струмках, сиділи на лавочці, на паркані або в шкільному дворі і базікали про що хотіли. Коли нам був хтось потрібний, ми стукали у двері, дзвонили в дзвінок або просто заходили і бачилися з ними. Пам'ятаєте? Без попиту! Самі! Одні в цьому жорстокому і небезпечному світі! Без охорони, як ми взагалі вижили? Ми придумували ігри з палицями і консервними банками, ми крали яблука в садах і їли вишні з кісточками, і кісточки не проростає у нас в животі. Кожен хоч раз записався на футбол, хокей або волейбол, але не всі потрапили в команду. Ті хто не потрапили, навчилися справлятися з розчаруванням. Деякі учні не були так кмітливі, як інші, тому вони залишалися на другий рік. Контрольні та іспитів не поділялися на 10 рівнів, і оцінки включали 5 балів теоретично, і 3 бали насправді. На перервах ми обливали один одного водою зі старих багаторазових шприців! Наші вчинки були нашими власними. Ми були готові до наслідків. Ховатися не було за кого. Поняття про те, що можна відкупитися від ментів або відкосити від армії, практично не існувало. Батьки тих років зазвичай ставали на бік закону, можете собі уявити!? Це покоління породило величезну кількість людей, які можуть ризикувати, вирішувати проблеми і створювати щось, чого до цього не було, просто не існувало. У нас була свобода вибору, право на ризик і невдачу, відповідальність, і ми якось просто навчилися користуватися всім цим. Якщо ви один з цього покоління, я вас вітаю. ------ і це все дякуючи "славній комуністичній ідеології", з голодними сніданками, кілометровими чергами за продуктами харчування, концлагерному фуфайковому одягу і під звуки фанфар добровільно-примусового марширування з портретами наших катів, які вивели під Чорнобильське сонце 1 травня 1986року знищити молоде покоління України . За цим непотрібна ностальгія, а потрібно рухатись вперед до Європейської спільноти. СЛАВА УКРАЇНІ !!!!

Одному стакан буде на половину повним, іншому на половину пустим....і так буде завжди)
А по суті йдемо до демократії)