Зворушлива історія життя: чоловік через 35 років розшукав маму, яка відреклася від нього ще в пологовому

Юрій Левчун багато років поспіль сподівався знайти жінку, яка народила його на світ. Три роки тому він відрікся від мрії мати дружину, прийняв чернецтво і взяв собі ім’я Пархомій.

З тих пір живе у греко–католицькому монастирі в Києві, - пише газета Волинь-нова.

Доля підносила йому справжні випробування, адже все дитинство поневірявся по інтернатах, голодував та терпів знущання однолітків. На весь цей жах Юрія прирекла рідна матір: вона залишила немовля в пологовому будинку на 4–й день його появи на світ.

У заяві написала, що відмовляється від сина через його важку хворобу
Знайти свою маму завжди було заповітною мрією Юрія. Йому нещодавно виповнилося 35, і всі ці роки він постійно молив Бога про зустріч із нею. «Діво Маріє, прошу тебе сьогодні допомогти мені побачитися з мамою», — ​сказав він і в студії телеканалу СТБ, де відбулася ця довгоочікувана подія. Щоправда, шлях до хвилюючої миті був довгий та тернистий: життя в дитбудинку, шкільні літа в інтернаті для сиріт на Тернопільщині, навчання в духовній семінарії, постриг у монахи. Десять літ тому Юрій дивним чином знайшов рідну бабусю. Але онукові вона зовсім не зраділа, а виставила за двері.

Рана від тієї зустрічі боліла довго, і все ж Юрій не відмовився від наміру далі шукати рідну маму. Через багато років його молитви, напевно, були почуті, бо познайомився з людьми, які зацікавилися цією історією.

Журналісти програми «Один за всіх» не просто розшукали в багатотисячному місті на Київщині матір Юрія, а й умовили її прийти у студію та розповісти на всю країну про те, що сталося. Організаторів ефіру передусім хвилювало, чи наважиться вона подивитися сину в очі через 35 років, як пояснить свій вчинок і чи прийме втрачену дитину після того, як дізнається, ким він став?

Із перших хвилин розмови ведучого з монахом на телебаченні глядачі побачили, що це справді світла людина, яка не пам’ятає зла. «У моєму серці є місце, яке може заповнити тільки рідна мама. Хочу відчути цей дар її любові, сказати, як люблю тебе попри те, що ти зробила», — ​казав він у студії.

Мрія знайти рідну матір не залишала його від самого дитинства. Всюди, де тільки бував хлопчик (дитбудинок, інтернат у Тернопільській області), він постійно чекав на маму, бачив її в кожній жінці, яка до них приходила. Одного разу навіть утік з інтернату з товаришем, щоб її знайти.

На його шляху траплялися і добрі люди. Насамперед це шкільні вчительки, котрі одразу відчули його світлу душу і добре серце, та родина Ольги Яворської, що забирала сироту до себе на канікули. Коли хлопець закінчив школу, він поцікавився в адміністрації інтернату, де його мама, і у відповідь прочитав важливий документ — ​відмову від нього. У заяві матері–одиначки сказано, що вона зрікається сина через його важку хворобу (гідроцефалія — ​водянка головного мозку). «Спочатку у мене була образа на маму. Але я ніколи не бажав їй зла чи ще чогось. Молився за неї, пробачив», — ​щиро сказав Юрій.

У 25 років він навчався у духовній семінарії. Бажання стати священником з’явилося у нього ще в 4–му класі, коли почали викладати основи християнської етики. Як семінарист потрапив на практику в Білу Церкву, про яку знав, що тут теоретично може жити його мама. Прагнення відшукати її було таким великим, що не соромився перепиняти на вулиці незнайомих людей і запитувати: «Ви не знаєте, де мешкає Алла Анатоліївна? Я її дитина». Таким чином вдалося знайти квартиру, де могла перебувати мама. Двері відчинила бабуся, але з хлопцем вона говорила недовго. Сказала, що справді має доньку Аллу, але в тої є син — ​Андрій. Ні про яку іншу дитину вона не знає і знати не хоче, тому просить вийти з квартири, інакше викличе міліцію. І я сказав собі: «Господи! Прийде час, коли ти даси мені поспілкуватися з моєю мамою, і це буде заради мого добра», — ​продовжив Юрій.

Невдала зустріч із бабусею могла б забутися, але історія стала відома на каналі СТБ. І поки Юрій–Пархомій виконував свої обов’язки в монастирі Києва, журналісти програми «Один за всіх» взялися допомогти ченцеві–сироті. Серед багатотисячного населення міста Українка Київської області (сюди родина переїхала з Білої Церкви. — ​Авт.) розшукали ту саму Аллу Анатоліївну і вмовили прийти на зустріч із людиною, котра назвала себе її сином.

Знаючи, що жінка написала відмову від дитини, її появу в студії учасники шоу сприйняли насторожено. Розмова була важка та заплутана. З перших хвилин відчувалося, що пані Алла приховує істину. Вона сказала, що жила у Києві, була заміжньою, а не матір’ю–одиначкою. Після народження першого сина Андрія швидко завагітніла знову, але на 8–му місяці виникла серйозна загроза, через що її поклали в Охмат­дит. Там передчасно народила хлопчика, який за кілька днів помер — ​так сказали лікарі медзакладу. Поховати немовля, за її словами, взялися самі медики, на що вона погодилася разом зі своєю мамою, котра була з нею у лікарні.

А як же заява про відмову від дитини через хворобу? Про це у матері цікавилися експерти програми — ​психологи, юристи, лікарі. Відповіді Алли Анатоліївни були непереконливі. Спочатку сказала, що не писала такої заяви, потім визнала, що підпис — ​її, далі зізналася, що зробила під диктовку якийсь документ, але змісту не пам’ятає, бо була в шоковому стані через смерть дитини.

«Чому ж ви не шукали свого сина потім, коли він дивним чином «воскрес» і прийшов до вашої мами через двадцять п’ять років?» — ​продовжували запитувати жінку експерти. «Бо моїй мамі більш як 80 літ, і за стільки років вона забула, що в мене померла дитина. Та й узагалі… я не вірю, що це мій син. Потрібно зробити ДНК–експертизу», — ​сказала насамкінець.

У залі прокотилася хвиля обурення, особливо серед трьох жінок з Тернопільщини, які свого часу опікувалися Юрієм. Сам він сидів у потаємній кімнаті і спостерігав за подіями в студії. Такою була домовленість із ведучим шоу Михайлом Присяжнюком: спочатку Юрій хоче подивитися на маму і послухати, а до публіки вийде пізніше. Монах спостерігав за поведінкою матері і був повністю на її боці, хоча глядачі в залі влаштували їй справжній допит з упередженням.
«Можливо, мама дещо приховала з того, що вони хотіли з неї витягнути, — ​скаже він пізніше. — ​Може, вона захоче розповісти правду мені. Якщо ні, Бог все одно колись її відкриє».

«Нехай світ говорить що завгодно, я все одно буду вас любити»

У цій історії було багато неочікуваних поворотів, та найбільш несподіваною стала розв’язка. Коли Алла Анатоліївна не повірила у те, що герой програми — ​її син, напруження у студії сягнуло найвищої точки. У цей момент ведучий оголосив, що зараз до них із потаємної кімнати вийде Юрій. «Незважаючи на те, що почув, незважаючи на вашу важку розмову, він хоче бачити вас, — ​сказав ведучий Михайло Присяжнюк. — ​Юрію, виходьте».

Те, що трапилося за мить, інакше як чудом назвати не можна. На сцені з’явився чоловік у чорному, і ситуація змінилася блискавично. Поглянувши на ченця, котрий стояв і мовчки дивився на неї, Алла Анатоліївна на хвилину завмерла, потім змінилася на обличчі і підбігла до монаха:

— Юрочко, синочку, — ​сказала і розплакалася.

— Мамо, я люблю вас. Дякую, що народили мене, — ​були перші слова сина, який нарешті побачив рідну матір.

— Боже, слава Тобі, — ​продовжувала жінка. — ​Там тато тебе чекає.

— Алло Анатоліївно, що ви зараз відчули? Чи потрібен тепер вам тест на ДНК? — ​запитав ведучий Михайло Присяжнюк.

— Мабуть, не потрібен. Юра дуже схожий на мого чоловіка.

Тим часом монах продовжив:

Я завжди казав: люблю вас, мамо, прощаю вас. Нехай світ говорить, що завгодно, я все одно буду вас любити доти, доки буду жити. Хочу повторити кожному: говоріть частіше своїй мамі: «Люблю». Обіймайте її, поки вона жива. Я теж хочу, щоб ми обнялися, бо це є символ прощення, — ​сказав Юрій і в залі пролунали бурхливі оплески.

Наталка ЧОВНИК


Бажаєте дізнаватися головні новини Луцька та Волині першими? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram!