«Я лежала з гнилими ногами і мені було байдуже»: чуттєва історія колишньої наркоманки

Ольга Кічкіна – ідеальна мама і зразкова дружина, гарна жінка і просто надзвичайно приємна людина. Нині із сім’єю проживає у Луцьку. Повірити важко, але ще 15 років тому вона була «приреченою» наркоманкою.

Про це пише Вісник.

«Мені важко і навіть соромно згадувати про те життя, яке я вела. Але якщо моя розповідь зможе врятувати бодай одну людину – це варте того, щоб не мовчати…»

Від неї жахалося оточення, звідусіль її гнали, немов вуличного пса. Її на поріг рідного дому не пускали навіть батьки, бо кожен її візит закінчувався крадіжкою.

Перший курс університету і перший наркотик…

В 1991 році Оля з батьками переїхали з Росії жити в Україну. Оселилися на Хмельниччині. І оскільки дівчина з дитинства мріяла лікувати тварин, після закінчення школи вступила до інституту в Одесі – на факультет ветеринарної медицини. Там, опинившись без батьківського пильного ока, почала жити «на повну», як їй тоді здавалося: бари, нічні дискотеки, спиртне, нові друзі. Тоді в Одесі серед молоді вважалося модно курити травку. Приказка «з ким поведешся, того і наберешся», спрацювала і в житті Олі. Вона теж почала курити – просто так, з цікавості, а ще – щоб тримати «високу» планку серед друзів. Дівчина заспокоювала себе, що ніколи не втягнеться і в будь-який момент зможе припинити. Однак, як і слід було очікувати, ситуація дуже швидко вийшла з-під її контролю. І вже на 3 курсі інституту вона «серйозно підсіла на голку». Травка і таблетки вартували дорого, а укол був, як кажуть, дешево і сердито. Тим більше тоді в Одесі фактично на кожному кроці були точки, де цей дурман продавали цигани.

Приймаючи наркотики, дівчина примудрялася ще й добре вчитися. Ще б пак, – допінг, купа енергії, могла гризти граніт науки хоч всю ніч. Але так було лише на початках. З часом навчання перестало бути їй цікавим і все більше часу вона витрачала на те, аби знайти гроші на чергову дозу. Дівчина дуже схудла. Геть закинула навчання. Все це не пройшло повз уваги викладачів, які вже здогадувалися про причину таких разючих змін у своїй студентці. З інституту її відрахували, про що, звісно ж, повідомили батькам.

"Батьки приїхали, забрали мене, відмили, відкапали, привели в порядок. Допомогли мені знову поновитися на навчанні. Щоправда, в Одесу зі мною разом поїхала моя мама, вона фактично за руку водила мене на навчання, чекала за дверима, коли йшли пари. Все робила для того, аби ізолювати мене від мене ж самої, аби я знову не зірвалася", – розповідає Ольга Кічкіна.

Але, було б бажання, будуть і можливості. Навіть у таких умовах Оля примудрялася знаходити собі дозу і колотися. Проте інститут вона таки закінчила. Навіть досить добре здала екзамени.

На роботу – бо треба гроші на дозу

Після інституту отримала хорошу державну роботу за спеціальністю. Здавалося б, тільки живи і будь щасливою. Але думка про наркотик міцно тримала її у своїх тенетах. І оскільки жила вона уже окремо від батьків (у власній квартирі), відсутність контролю знову ж таки посприяла тому, що дівчина ще більше погрузла у наркотичній залежності.

"Ні дня без дози прожити не могла. Не могла піти на роботу, не вколовшись, бо була ломка. Дістала дозу вранці – йду на роботу, не дістала – не йду. Але ж потрібні були гроші на наркотики. Всього я там рік пропрацювала, і мене звільнили", – розповідає Ольга.

Дійшло до того, що на тілі не було живого місця від уколів. А найбільше «перепало» ногам. Вони буквально загнивали. Батьки Олі тоді жили за кордоном. Вони свято вірили, що дитина взялася за розум, тому лишили її з чистим сумлінням. Однак з часом материнське серце почало відчувати незрозумілу тривогу. Думки про доньку не давали їй спокою, і зрештою, в одну мить вона просто все лишила і приїхала до неї. Картина, яку вона побачила у квартирі доньки, м’яко кажучи, ошелешила. Та й квартирою цей прохідний двір, з наркоманами по закутках, важко було назвати. А її рідна, єдина донька лежала напівжива у ліжку.

"Я лежала з гнилими ногами, у мене було аж 25 абсцесів! (наповнених гноєм порожнин). Мама одразу визвала «швидку», мене забрали в медичний заклад. Лікарі тоді сказали, ще б хоча б день – і стався б сепсис, зараження крові, і я просто померла б" – продовжує Ольга.
До слова, на той час їй було 20 років.

Завдяки материнській опіці і лікарській кваліфікованій допомозі дівчина стала на ноги. Саме тоді в медзакладі її навідали дівчата з реабілітаційного центру. Розповідали, що самі колись були наркозалежними, що вихід є і не все втрачено. Тоді Оля лише подумки посміялася з них. Ледь вийшла з лікарні – і знову за старе. Почала тягнути з дому все, лиш би купити чергову дозу. Не витримавши цього, батьки вигнали її з дому – боялися, щоб не «проколола» квартиру. Щоправда, спочатку поставили перед вибором: або вона живе з ними і лікується, або її чекають наркотики і життя на вулиці. Як ви вже зрозуміли, Оля вибрала останнє.

Усі друзі також відвернулися від неї. Ніхто з них навіть на поріг дому її не впускав – боялися, що якщо не принесе якоїсь зарази, то точно щось поцупить. Ночувала вона, відповідно, де ніч застане – в під’їздах, на сходах, в підвалах, на горищі. Її вигляд був просто огидним. Її жахалися люди, звідусіль її виганяли, гіршого «дна» годі було й придумати.

З приреченої – у наречені…

Одного дня вона прийшла до батьків, і сказала їм, щоб відвезли її у реабілітаційний центр, бо так жити вона більше не може. Ті спочатку не дуже повірили у щирість її слів, бо таких спроб мінятися у доньки уже було безліч, і закінчувалися вони тим, що вона щось крала з дому і втікала. Її мати у пошуках допомоги пройшла усі «інстанції»: екстрасенсів, бабок, ворожок. Зрештою, просто почала вимолювати дитину у Бога. День у день фактично проводила на колінах.

І ось, мати пильно дивилася на свою дитину, яка сиділа, мирно опустивши голову. На диво, очі доньки «не бігали» по квартирі, шукаючи, що не так лежить. Вона дійсно прийшла за допомогою! Не гаючи часу батьки відвезли її в реабілітаційний центр. І відтоді, до цього часу, а минуло уже 15 років, Ольга згадує про наркотик лише коли розказує іншим, таким же, як колись була сама.

"Я дійшла до такого дна, що мені було все одно, лиш би позбавитися від своєї залежності. У центрі я зустріла дуже багато людей. Всі вони – колишні наркозалежні. Вони мені розповідали, що їх звільнив Бог. Я спочатку не вірила. Але вже тоді я розуміла, що жила неправильно. Тоді я щиро попросила в нього вибачення. І знаєте, ви може не повірите, але відтоді я повністю почала нове життя, у якому немає місця ні наркотикам, ні алкоголю, ні будь-яким іншим залежностям", – каже жінка.

Там же, у центрі, вона зустріла своє кохання. На той момент він також проходив реабілітацію. Там же і одружилися. Він – родом з Луцька. Спочатку подружжя жило на Хмельниччині, там у них народився синочок. Потім повернулися жити до Луцька, і тут народилася донечка. Діти – абсолютно здорові. Їхньому сину уже 13 років, донечці – 7.

І якщо у багатьох колишніх наркозалежних минуле все ж залишає свій відбиток на лиці, то Оля каже: у неї – залишило на ногах, які у неї повністю у шрамах. Ольга пригадує, як дівчата з реабілітаційного центру жартували з неї: мовляв, «зверху з тебе можна рекламу «Оріфлейма» знімати, а знизу – фільм «Правда про наркотики».

(Нині Ольга допомагає наркозалежним у реабілітаційному центрі церкви «Фіміам». Якщо хтось потребує відповідної допомоги, телефонуйте за номером 095-828-85-49).

Ірина Бура
Бажаєте дізнаватися головні новини Луцька та Волині першими? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram!