Безкоштовні зошити і обіди для школярів: що найбільше вразило волинського вчителя у Швеції

Сергій Кутинець, директор Залізницького ліцею імені Івана Пасевича, побував у дев’ятьох країнах Європи й чимало з того, що там побачив, успішно втілює на Любешівщині.

Як же він зумів зі звичайної сільської школи, причому розташованій у поліській глибинці, зробити взірцевий ліцей, а з простого директора стати відомим креативним менеджером – ці та інші питання з’ясовував кореспондент «Району Любешів».

– Оскільки Ви так гучно проявили себе як педагог-керівник, то, мабуть, не обійшлося тут без генів? Не з учительської сім’ї часом походите?

– Ні. Батько мій завідував клубом, а мати – бібліотекарка. Утім, батько таки до школи мав прямі стосунки – вів уроки музики. Батьки із села Судче, де я і народився та закінчив середню школу. Потім було Бродівське педучилище, а відтак – Тернопільський педуніверситет.

Починав я вчителювати в Бережній Волі і за сумісництвом – у рідному селі. Вже тоді мене не задовольняла організація освітнього процесу. 90-ті роки, становлення держави – запам’яталися такою собі фіктивною демократією, коли вчителі могли нагрубити керівнику, образити учня. Не раз міркував, як змінити цю ситуацію, це відношення «учень-учитель-батьки», щоб цей трикутник працював реально. Аж тут у сусідній Лобні звільнився директор школи, і мені запропонували очолити цей колектив.


– З чого починали директорувати?

– З налагодження співпраці школи з батьками та громадою. І це мені вдалося. Як наслідок, багато чого змогли змінити – від реконструкції шкільного приміщення до відносини між педагогами та учнями. Продовжив працювати в цьому напрямку і в Залізниці, де мені запропонували очолити одну з найбільших у районі шкіл.

– Оці всі новації, цікаві проекти, що бачимо в Залізницькому ліцеї – наслідки ваших зарубіжних відряджень?

– У певній мірі. От, скажімо, проект з електронними підручниками, який упроводжуємо в ліцеї в цьому навчальному році. Його ініціатором є міністерство освіти. У Євросоюзі такі електронні підручники вже давним-давно запроваджені. Вважаю, вони допоможуть Україні змінити підхід до організації шкільного навчання. Узагалі, проект «Нова українська школа» абсолютно міняє парадигму освіти. Починаючи з перших класів, зараз змінюються підходи до організації процесу, методика, дидактичні прийоми.

– Як учні сприйняли цю новинку?

– Теперішні діти переступають поріг школи не з таким острахом, як ми колись. Вони з комп’ютером обізнані. Тож сприйняли на «ура». Звичайно, використовувати електронні підручники не можна постійно і на всіх предметах. Усе повинно бути в розумних дозах.

До речі, дехто уявляє електронний підручник як такий собі електронний варіант звичайного паперового. Проте це зовсім не так. Він інтерактивний, візуальний, де все рухається, змінюється.

– Як Ви добиваєтеся права участі в подібних проектах? Для цього потрібно мати щось особливе? Кому – директору, школі, колективу, громаді?

– Таке право має кожен керівник, кожен навчальний заклад. Просто потрібно виграти конкурс. Нам це вдається. Чому? Бо можемо запропонувати для участі, скажімо, в якомусь проекті щось особливе, незвичайне, яке зацікавить тих, хто проводить відбір, приверне їхню увагу саме до нашої школи.


– Крім директорських клопотів, маєте на плечах іще ГО «Сприяння».

– Жодного разу не пожалкував про його створення (до речі, також у рамках одного з проектів за фінансової підтримки Фонду ім. Стефана Баторія (Польща)). За майже 9 років, відколи воно існує, зробили чимало важливих справ: реконструювали стадіон (проект «Розвинені території, здорові люди» за сприянням Міжнародної науково-інформаційної мережі з питань Чорнобиля» (ICRIN)), замінили всі вікна-двері в школі, дитсадку, замінили котла в котельні (проект «Впровадження енергозберігаючих технологій у Залізницькому НВК» у рамках спільного проекту Європейського Союзу та Програми розвитку ООН «Місцевий розвиток, орієнтований на громаду»), встановили геліоконвектор на підігрів води (проект «Впровадження енергоощадних технологій на основі енергії сонця») тощо. Так що проекти, які частково, а які в повній мірі фінансувалися країнами Євросоюзу, і кошти залучали в громаду, і надавали можливість десь побувати, щось побачити, вивчати досвід.

– Що з тих поїздок привезли такого, що прижилося в Залізниці?

– Оце, що ви бачите в школі: сортування сміття, букросинг, «здавайся батарейка» – це все взято з європейського досвіду. Я відвідав торік шість країн: Чехію, Словаччину, Угорщину, Молдову, Польщу, Австрію. Нещодавно був у Швеції, яка дуже вразила кількістю інформаційно-комунікаційних впроваджень у всіх сферах життя, у тому числі і в освіті.


– Поділіться тими шведськими враженнями.

– Одне із завдань шведської системи освіти – виключити конкуренцію між учнями. Тут не заохочуються найрозумніші, не засуджуються ті, хто «відстає». Їх не карають і не сварять, а намагаються підтягнути.

Навчальний рік у школах Швеції починається в кінці серпня. Із семи років усі діти повинні піти до школи. Там обов’язкова дев’ятирічна шкільна освіта: початкова (1-3 класи), середня (4-6 класи), старша (7-9 класи). Вища школа – гімназія ( три роки навчання). На вибір школяра є три варіанти: професійні, технічні чи академічні програми.

До 5 класу включно учні не отримують оцінок. На другий рік дітей не залишають. Учитель кілька разів на рік проводить індивідуальні зустрічі з батьками, щоб вони могли відслідковувати успішність дітей.

У середній школі (з 7 по 9 клас) починається справжнє навчання: після начитки лекцій і семінарів в кінці кожного семестру дітям дають контрольні тести.

Для вступу в гімназію необхідно закінчити школу й успішно здати три випускні національні іспити: шведська й англійська мови та математика. Шведські школярі отримують стипендію – близько 187 доларів на місяць.

Що ще мене вразило – учні початкових класів безкоштовно отримують зошити, ручки та олівці, папір і багато іншого. Безкоштовні там і щоденні обіди в шкільній їдальні. Їжа смачна та здорова. Походи та екскурсії для школярів також безкоштовні. Якщо школа далеко від місця проживання учня, йому видають безкоштовний проїзний квиток.У ряді шкіл безкоштовно навчають грати на одному з музичних інструментів (на вибір дитини).

Вчителі підтримують дружні стосунки з дітьми. Нормальним вважається звернення до вчителя по імені. Навчання будується на принципах ставлення до учня як до рівного. Дитину визнають повноправною особистістю, тому діти люблять ходити до школи.

Приватної освіти в Швеції нема: всі дитячі садки та школи фінансуються муніципалітетом. У місцевої влади 40% усіх витрат іде на освіту.

– Чи може й Україна досягнути колись такого розвитку освіти?

– Думаю, що так. Але тільки за умов рівності всіх перед законом та домінування економіки над політикою, якої в нашому житті дуже багато, особливо це відчутно перед виборами.
Бажаєте дізнаватися головні новини Луцька та Волині першими? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram!