«Ми тут не шампунь видобуваємо. Вугілля треба всій країні», – волинський шахтар Олексій Кушнір

На волинські шахти повертаються працівники, адже завдяки стабільній ситуації тут росте зарплата і люди бачать перспективу.

Про це розповів гірничий робітник очисного вибою шахти № 9 Олексій Кушнір. Історію його професійного шляху та бачення нинішньої ситуації розмістили на офіційній сторінці ДП «Волиньвугілля» у Фейсбуці.

Гірник розповів: за десять років роботи у шахтах (спочатку на шахті №5, тоді – №9) бачив всяке: і занепад галузі, коли шахти масово закривали, і страйки, невиплати зарплат. Та найважче, каже, шахтарям було в 90-ті.

«Я тоді ще в школу ходив, але пам’ятаю як було батькові, та й швагро теж працював шахтарем… Зарплату могли виплатити борошном. Чи ковбасою. Або цукром… чим тільки не давали зарплату. Тоді ситуація дійсно була погана. За моєї пам’яті теж всяке було. По три місяці зарплату не платили. Прийдеш на роботу, і хотів би працювати, бо ж треба видобувати вугілля, щоб його продали і були гроші… але прийдеш на роботу, а – немає чим працювати! І робиш що-небудь, аби не сидіти… А вугілля ж від того не прибавляється. Така вже була робота, що всі розуміли: майбутнього немає», – пригадує Олексій Кушнєр.

За його словами, усе змінилося з приходом нового керівника на шахту №9 Павла Танчева. Почали купувати нове обладнання, ремонтувати старе, у шахтарів з’явилася можливість працювати.

«Ідеш на шахту і знаєш, що тобі буде чим працювати, що ти виконаєш план, отримаєш за це премію… бо тепер це залежить від нас, а не від того, що десь щось знову зламалося і немає за що ремонтувати. Вже два місяці підряд шахта виконує план, отримуємо більші зарплати. Я рахував: в мене тепер виходить на 40% збільшилась зарплата. Немає таких затримок, як раніше. Відповідно, і настрій в колективі змінився. Люди, які позвільнялися, починають назад вертатися… Вугілля йде, видобуток не стоїть. Коли робота на шахті кипить і бачиш, як вугілля йде по конвеєру, чуєш цей звук – оце і є справжня перемога, те, для чого ми працюємо», – розповідає Олексій Кушнір.

На запитання, чому став шахтарем, чоловік каже, що після школи навіть не задумувався, ким стати. Бо і дід, і батько – шахтарі.

«Дід починав працювати ще на Донбасі. Сам з Рівненщини, але після армії поїхав на шахти. Там і з бабусею познайомився… Вона теж працювала на шахті – підземним машиністом, в ті часи жінкам дозволялося працювати під землею. Жили в місті Сніжне. Там і мама моя народилася. А коли на Волині відкривали шахту №7, і з’явилася можливість повернутися ближче до рідної землі, дід забрав сім’ю і приїхали на Волинь», – розповідає гірник.

Династії шахтарів – справа звична. Часто думають, що це – через безвихідь, бо куди іще йти? Але Олексій Кушнір каже: люди, які так думають – помиляються.

«Я пішов в шахтарі, як тато і дід, точно не через те, що в Нововолинську немає більше куди піти на роботу. Робота шахтаря – непроста і відповідальна, але дуже важлива. Я розумів це змалечку і хотів займатися цією важливою справою. Ми ж не шампунь чи мило добуваємо... Вугілля – дуже серйозна річ, потрібна не для однієї-двох людей, і навіть не для тисячі, а для всієї країни», – пояснює свій вибір професії Олексій.
Бажаєте дізнаватися головні новини Луцька та Волині першими? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram!