Медик з поетичною душею: історія життя багатодітної волинянки

Маті-героїню з Волині Ганну Смолюк у селі Мала Яблунька називають «медичка з поетичною душею».

Півстоліття тому вона потрапила в це невеличке село Маневицького району і до виходу на пенсію сумлінно піклувалась про здоров’я його мешканців, - пише газета Волинь.

Ганна Якимівна народилась на хуторі Черниш, що на Камінь–Каширщині, у повоєнний 1946 рік. Пам’ятає великий сад та чимало землі — її дід був доволі заможним.

"З хутора нас виселяли примусово. Я ще в школу не ходила, як прийшли якісь невідомі люди, залізли на хату і здерли дах. Тож змушені були податись до села," — пригадує жінка.

У школі Ганна писала гарні твори, вірші, друкувалась у районній, обласній газетах, республіканському «Молодому ленінці». Директор закладу радив їй вступати до вишу, де б могла розкрити здібності, але не було коштів (у родині десятеро дітей), і дівчина вступила до Камінь–Каширського медичного училища. А от віршувати не перестала.

"Оскільки після випуску я мала вільний диплом, довелося самотужки шукати місце роботи. Вибір випав на Маневичі, де проживали наші родичі. Вони поговорили з тодішнім головним лікарем Михайлом Зільбертом, який запропонував Малу Яблуньку. А коли приїхала влаштовуватись на роботу, то Михайло Донович одразу попередив: «Щоб я тебе на танцях у Маневичах не бачив!», — розповідає Ганна Якимівна

Медпункт у селі спочатку був у будинку санітарки, там же спершу проживала і молода медичка. З часом, коли директором місцевого радгоспу «Маневицький» став Дмитро Фальковський, у селі збудували ферму і виділили дві кімнати з окремим входом під «червоний куточок». Галина Якимівна, вже депутат сільської ради, на одній із сесій попросила у Дмитра Лукича віддати їх для медпункту, і він погодився.

Мало яку ніч лікарка могла спокійно спати. Тільки засне, як у вікно стукають, тож потрібно бігти на допомогу. Та найгірше, що часто не було чим і як доправити хворих чи вагітних до лікарні, адже дороги то замітало снігом, то в непрохідній грязюці.

"Доводилося і пологи приймати. Навіть своєму зятеві Олександру допомогла з’явитись на світ. Пригадую, викликала «швидку допомогу», а вона все не приїжджала. Нині в селі і жителів значно поменшало, дітки рідко народжуються", — продовжує жінка.

З майбутнім чоловіком Яковом медичка познайомилась, коли він прийшов з армії. Після недовгих стрічань одружилися. Виростили п’ятеро доньок. Звання «Мати-героїня» Ганні Якимівні дали ще за Радянського Союзу, а вже саму нагороду — в незалежній Україні.

"Тяжко тоді було доглядати дітей, бо вже через два місяці після пологів мусили виходити на роботу. Чоловік теж був на роботі, діти весь час були самі. Якось приходжу додому, стоїть маленька донька на дивані, а біля неї увімкнена праска", — пригадує жінка.

Найстрашніше для медика, коли хворіють рідні, а допомогти не вдається. Тоді опускаються руки. Від раку горла спершу померла її мати, пізніше — чоловік. Свої переживання викладала у віршах.

"Після виходу на пенсію ще тривалий час сельчани зверталися по медичну допомогу. Нікому не відмовляю і досі. А люди в селі добрі, якщо потрібно, вмить зберуться й допоможуть", — зізнається пенсіонерка.

Нині медичка проживає з незаміжньою донькою Юлею. Інші дівчата подарували чотирьох онуків. Частенько навідуються на гостину.

Вільний від домашніх клопотів час Ганна Якимівна витрачає на читання — улюблене з дитинства заняття. Зазначає, що тепер книжок видають дуже багато, але варті уваги трапляються рідко.


Бажаєте дізнаватися головні новини Луцька та Волині першими? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram!