«Жодного разу не пошкодував, що пішов воювати за Україну», – грузин з волинської бригади

Він народився у мальовничому містечку Зугдіді, розташованому у західній частині Грузії, у долині річки Ріона, неподалік Чорного моря.

Його життя, та життя тисячі мирних мешканців перекреслила війна в Абхазії у 1991-1992 роках, якій передувала громадянська у 1989 році, - пише Володимир Медіа.

Аміран Хорава старший солдат 2-го батальйону 5 роти 14 окремої механізованої бригади розповідає, тоді неабияку підтримку у ній грузинському народу надала Україна, і не тільки технікою, а й чимало українських добровольців, які приїхали до Грузії, та етнічні українці, котрі жили у різних регіонах країни, захищали незалежність кавказької держави.

У 2008 році її знову бомбили. І цього разу Україна не залишилась осторонь, надавши ППО, за допомогою якої вдалося збити 12 бомбардувальників. Ворог в обох ситуаціях був один – російський імперіалізм.

- Ті звірства, які чинили на території нашої держави загарбники, назавжди залишаться у людській пам’яті. І ні ми, ні наші діти, онуки й правнуки ніколи не пробачимо злодіянь, які забрали життя тисячі грузинів, – розповідає Аміран. – Бо не можна простити того, хто на очах у матері виколював очі у сина і змушував її їх їсти. А потім вона голими руками рила своїй дитині могилу. Не пробачити тим, хто сотні ще живих людей разом з мертвими закопував у котлован. А після цього ще довгий час земля, яка їх накрила, здригалася. Це все творив народ, який довгий час називав себе «братським». Саме у цей найважчий момент руку допомоги простягнула нам Україна. Ми, грузини, дуже цінуємо все, що зробив для нас ваш народ. Тому коли Росія прийшла до вас зі зброєю в руках, не могли стояти осторонь, і багато грузинів кинулись вам на допомогу.

Аміран приїхав в Україну у 2014, коли на сході вже тривали запеклі бої, утворювались котли й гинули сотні українських військових. Він усіляко намагався прорватися на фронт, але для іноземця це було непросто. Після чого був змушений повернутися додому. У 2015-му знову був в Україні. І знову спіткала невдача. Чоловік не міг спокійно дивитися як у Дніпро привозять молодих хлопців з понівеченими тілами й душами. Його серце розривалось від болю. Лише у 2017 з третьої спроби підписав контракт з 14 окремою механізованою бригадою. Пройшовши навчання у 169-му навчальному центрі «Десні», вирушив у складі другого батальйону на фронт.

– Пам’ятаю, як нас накрили мінами у травні на світанку. Одна з них прилетіла у ВОП і застрягла просто над головою, – ділиться спогадами Аміран. – Дивом не розірвалася й усі, хто був поруч, залишились живими. Ще один випадок, який ледь не коштував життя, стався при відході під час бойового завдання. Тоді нас сепаратисти накрили з усіх видів зброї, і одна міна впала метрів двадцять від нас. І знову Ангел-Охоронець накрив мене й хлопців своїми крилами.

Перебуваючи здебільшого на передовій, у постійній напрузі під обстрілами, військові знаходять час і для перепочинку. Аміран розповідає, що неодноразово готував для українських побратимів грузинські страви, які прийшлися їм до смаку. Інколи вдавалось вполювати дичину, тоді для усіх було справжнє свято. Хоча, запевняє військовослужбовець, забезпечення у війську на високому рівні. Голодними ніхто не залишається. Вистачає усім, навіть деколи й забагато.

– В окремих випадках в інших підрозділах виникали проблеми з доставленням продовольства, – каже він. – Машиною не можна дістатись, то хлопці носили все в руках по кілька кілометрів. Але це війна. До усього звикаєш. Там ти пізнаєш справжню ціну дружби. У мене за роки служби з’явилося багато друзів серед українців.

Аміран розповідає, Україна за весь час його перебування стала для нього рідною, і він би хотів залишитись тут назавжди. Додає, грузинський та український народи мають багато спільного: віра, гостинність, бажання прийти на допомогу, а ще – спільний ворог. Події останніх двадцяти років підтвердили це.

-Я жодного разу не пошкодував, що пішов воювати за Україну, – розповідає боєць. – Таким чином у мене з’явилась можливість не тільки віддати борг українському народу, який у важкий для Грузії момент простягнув руку допомоги, а й допомогти здобути незалежність, за яку віддало життів багато справжніх патріотів. Не можна дозволити, щоб їхня кров пролилася дарма. А ще не дати Росії знищити Україну. Там, де ступає чобіт російського солдата, там завжди смерть і розруха. Ми, грузини, переконались у цьому двічі. Тому маємо спільними зусиллями зупинити ворога. Переконаний, нам це вдасться.

За роки відданої служби на благо нашої держави захисник з сонячної Грузії, до речі, нащадок княжого роду, нагороджений кількома нагородами та відзнаками, серед яких – президентський орден, який отримав з рук самого Петра Порошенка. Але він не хизується цим, і зазначає, приїхав не за медалями й славою. У нього інша місія, – допомогти українцям здобути перемогу. Це й буде для нього найбільшою нагородою.
Бажаєте дізнаватися головні новини Луцька та Волині першими? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram!