Паралімпійська чемпіонка з Волині розповіла про омріяне «золото», донечку та найкращу подругу

Історія життя цієї жінки настільки драматична, що подібне не вигадати навіть творцям гостросюжетних фільмів. Восьмирічною дівчинкою вона втрапила в моторошну автокатастрофу, в якій втратила маму, брата і праву руку…

Це, зокрема, означало й хрест на художній гімнастиці, в якій маленька Юля робила неабиякі успіхи. Але здаватися дівчинка навіть і думала! Після переїзду з рідного Криму на Волинь, Юля починає займатися легкою атлетикою. А невдовзі знаходить себе в зимових видах спорту — лижних перегонах та біатлоні.

На Паралімпійських іграх у Турині-2006, Ванкувері-2010 та Сочі-2014 наша землячка виборює загалом 13 нагород! Феноменальний успіх — якби не одне суттєве «але».

Серед цієї «чортової дюжини» медалей немає жодного «золота»… Тож у Пхьончхан-2018 волинянка їде з чіткою метою — вибороти нарешті медаль найвищого ґатунку! І здобуває її!

Напередодні Нового 2019 року з паралімпійською чемпіонкою спілкувалися кореспонденти газети "Волинь".

— Юліє, певно, ми не помилимося, якщо скажемо: «Найбільшим досягненням Батенкової–Бауман у 2018–му є паралімпійське «золото», до якого вона наполегливо йшла впродовж чотирьох Паралімпіад»…

— Звісно, ви маєте рацію. Після 14 років у зимових видах спорту я таки виборола свою 14–ту — і першу «золоту» — паралімпійську нагороду. Хоча, здавалося, що у Пхьончхані все складалося проти мене. Захворіла, тож демонструвала відверто «не свої» результати: навіть на п’єдестал «заскочити» не могла, як не четверте місце — то сьоме…

Проте в заключний день змагань таки «вистрілила» в лижній естафеті. Навіть суперниці згодом щиро дивувалися. Підходили і казали: «Юлько, так ти ж у попередніх стартах нагадувала черепаху. Що з тобою сталося в завершальній гонці — мчала, неначе метеор!». А я й сама не знаю на те відповіді. Мрії збуваються — ось і все.

— Хто з ваших близьких був найбільшим мотиватором цієї перемоги? Кому ще належить частинка того історичного «золота» Пхьончхана-2018?

— Маю близьку подругу — ковельчанку Інну Повх. Це людина, яка вірила і вірить у мене завжди. Вона не мала жодних сумнівів, що привезу з Південної Кореї омріяну медаль. Її впевненість та підтримка передавалися і мені.

Ну й, звісно, донька Злата, над народженням якої ми з чоловіком серйозно задумалися відразу після завершення попередньої Паралімпіади — в Сочі-2014.

Малій скоро вже чотири. Проте бачу я її вкрай рідко: збори, збори, збори…

Щоразу повертаюся додому, а донечка вже інша — доросліша… Попри це, саме Злата є моїм найбільшим досягненням у житті і водночас найкращим стимулом здобувати нові перемоги!

— З такою щирою теплотою розповідаєте про доньку — над поповненням свого сімейства часом не задумуєтеся?

— Поки про це можу лише мріяти. Серйозно задумуватися — не маю права (сміється)! Адже прекрасно розумію, що народження другої дитини фактично означатиме крапку в спортивній кар’єрі. А я там таки ще не все сказала. Тож Злата мусить ще трішки зачекати з появою на світ братика…

— Тож від 2019–го Юлія Батенкова–Бауман чекає нових спортивних перемог?

— Саме так. І не просто чекає — а наполегливо до них готується.

Я й зараз перебуваю на зборах: щойно прийшла з першого тренування — трохи відпочину й рушатиму на друге… Навіть повноцінними новорічно–різдвяними канікулами доведеться пожертвувати. Попереду Чемпіонат світу — хочеться гідно виступити на ньому!

Фото зі сторінки Юлії Батенкової-Бауман у Фейсбук
Бажаєте дізнаватися головні новини Луцька та Волині першими? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram!