Життя у пітьмі: як волинські незрячі заробляють на життя. ФОТО

З-поміж усіх категорій осіб з інвалідністю людям з вадами зору найважче знайти роботу, оскільки вибір професії та вакансії є дуже обмеженим.

У центрах зайнятості працездатне населення з певними фізичними вадами відносять до особливої категорії, адже пошук роботи для таких людей є доволі відповідальним та зовсім нелегким завданням.

Директор Волинського обласного центру зайнятості Роман Романюк розповідає, що загалом більше 5% з-поміж усіх зареєстрованих безробітних складають особи з інвалідністю.

Станом на перше листопада цього року на Волині вдалося працевлаштувати 323 таких особи. Семеро з них отримали одноразову допомогу для організації підприємницької діяльності. У число людей з інвалідністю входять також і учасники АТО, цьогоріч десять з них знайшли нову роботу на посаді комірника, охоронця, начальника технічного відділу, тракториста-машиніста та укладника-пакувальника.



Роман Романюк нагадує, що законодавство передбачає квоти на працевлаштування людей з інвалідністю. Зокрема, у штаті, де працює від 8 до 25 осіб, має бути одне місце для людини з інвалідністю, на більших підприємствах — 4% від загальної кількості працівників.

Разом з тим директор центру зайнятості наголошує — на Волині багато соціально відповідальних роботодавців, які допомагають з працевлаштуванням не тільки для того, аби виконати вимоги законодавства.

«З приємністю зауважу, що є багато роботодавців, які не лише з необхідності дотримання норм та квот беруть на роботу людей з інвалідністю. Є багато соціально-відповідальних роботодавців, які свідомо хочуть допомогти людям працювати, заробляти, жити та почувати себе повноцінним громадянином нашої країни», — розповів Роман Романюк.

Щоправда, існують і такі роботодавці, які свідомо відмовляються виконувати вимогу, оскільки вважають, що працівник з інвалідністю потребує більше уваги або і додаткових фінансових витрат.

«Особливо важлива для нас робота — допомога особам з інвалідністю. Адже вони не з доброї волі набули тих чи інших фізичних вад, а сьогодні суспільство переважно обходить їх стороною. Є такі роботодавці, що відмовляються працевлаштовувати. Ми спілкуємося, переконуємо та інформуємо про відповідні можливі наслідки.

Проте є роботодавці, які заявляють про те, що цій людині потрібно буде приділяти додаткову увагу, можливо додатково обладнати робоче місце. Якщо в процесі спілкування ми розуміємо, що роботодавець впирається і ми знаємо, що у нього є порушення закону, тоді ми просто про таких роботодавців інформуємо фонд захисту інвалідів. Інформуємо, аби вони реагували, а вони наділені функціями реакції у плані притягнення до відповідальності шляхом накладення штрафу», - пояснив Роман Романюк.

Чи не найважчою категорією населення у плані працевлаштування є люди з вадами зору. У цьому плані центр зайнятості активно співпрацює з Волинською обласною організацією УТОС.

Голова правління організації Юрій Симончук розповідає, що УТОС часто звертається до центру зайнятості, аби дізнатися про можливі вакансії, на які можуть претендувати незрячі. Проте знайти для них роботу доволі важко.



«Це нелегке питання. Бо коли людина не чує, не розмовляє, то вона спокійно сідає за кермо і їде, бере косу і косить, бере рубанок і робить вікно. Таких робіт незряча людина виконати не може у силу своєї фізичної вади», – розповів Юрій Симончук.

Зокрема, він зазначає, що працювати з людьми, які з дитинства є незрячими набагато легше. Набагато важче працювати з тими, хто втратив зір у зрілому віці, адже з ними для початку співпрацюють психологи.

«Одна справа, коли це дитина — їх легше навчити того, як жити у пітьмі. Коли людина втрачає зір у дорослому віці — там гірше. В першу чергу включаються наші психологи. Треба, аби людина повірила у себе. Коли ми цих людей підтримуємо, то є випадки, коли вони повертається на свою попередню роботу. Важко буває переконати директора взяти на роботу незрячого. Особливо, коли його приведе мама, або тато. Я завжди кажу цього не робити. Хай він сам візьме палочку і прийде, хай начальник бачить, що він не бере на роботу у додачу ще й тата з мамою», — зазначає Юрій Симончук.

Відтак, голова правління стверджує, що завжди радить батькам, аби ті відправляли своїх незрячих дітей у вищі навчальні заклади, оскільки технічні спеціальності у більшості випадків не підходять для людей з вадами зору. Проте зазначає, що саме незрячі є найкращими масажистами, оскільки «бачать» пальцями кожен м'яз. Разом з тим, незрячим підходить і музична освіта.



«Я завжди переконую наших, аби вони вступали не в середній учбовий заклад. Бо там мало спеціальностей, які підходять незрячому. Їм підходять тільки музика та масаж. Масаж - дуже доступна професія для незрячих, бо у них пальці - це свого роду очі. У незрячих це виходить дуже добре. Іншого підібрати в училищі важко.

З вищою освітою вибір більший. Багато незрячих працюють юристами, є у нас також незрячі вчителі історії, української мови та літератури. В області є 14 вчителів із вадами зору, які працюють у звичайних школах», — повідомив Юрій Симончук.

Також у Луцьку функціонує учбово-виробниче підприємство УТОС, де працює 18 незрячих працівників з І групою інвалідності. Колись, за словами Юрія Симончука, там працювало більше 400 незрячих. Зараз працівники виконують тільки разові замовлення, виготовляючи картонну тару, а також збирають іграшки для компанії «Тигрес».



Директор підприємства Алла Суховержко розповідає, що заробітною платою тут незрячі похвалитися не можуть, проте кожен з них вважає за потрібне працювати, адже так вони відчувають себе повноцінними членами суспільства.

«Не завжди можуть заробити на мінімальну заробітну плату. Тому заробляють по 2-2,5 тисячі гривень. Багато іграшок раніше йшли в Росію, зараз з цим перебої, тому замовлень менше. Проте люди хочуть працювати», — розповіла Алла Суховержко.


Бажаєте дізнаватися головні новини Луцька та Волині першими? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram!