Фотовиставка Олександра Котиса

Новий гість волиньpost’івської «Фотовиставки» - Олександр Котис.

Хоча для ВолиньPost Саша - давно не гість, бо працює тут журналістом від часу створення видання. До прикладу, рубрика «Історія» на ВолиньPost твориться саме його працею.

Зрештою, за правилами «Фотовиставки» автор мусить сам розповісти про себе. Тому далі - слово Саші Котису.



* * *

Народився і живу в Луцьку. 26 років. Працюю журналістом. А ще цікавлюся історію Луцька в різних її аспектах.

Вперше зацікавився фотографуванням ще десь на початку 2000-х років. Тоді пройшовся вулицею Глушець з плівкомильницею Kodak і познімкував розвалені сходи, зарослі парку тощо. Назвав для себе ті кадри «Європа у ХХІ столітті».

Але той Kodak не давав особливих можливостей і, головне, натхнення для фототворчості.

Тоді друг дав покористуватися дзеркальним Зенітом із вбудованим експонометром – оце був прорив! Він же мені розказав про витримку, діафрагму та як це поєднувати із чутливістю плівки.

Цікаво було спостерігати за маленькою палочкою експонометра у видошукачі, яка підіймалася та опускалася залежно від рівня освітлення. Якщо вона була по центру, тобто горизонтально, значить, експозиція була в нормі і можна було тиснути "пуск".

Перша плівка тим Зенітом дала кадри, які я вважав своїми найкращими упродовж кількох років. Вони мене дуже довго надихали. Ось кілька з них.



А в 2007 купив фотоапарат легендарної моделі Canon 350D, яким користуюся донині.

Фотографія для мене, як і будь-яке мистецтво, несе в першу чергу естетичне навантаження. Тобто не те «ой, яка гарна фотографія», а те, наскільки і як саме вдалося передати через фото якусь грань свого світовідчуття, своє ставлення і свою оцінку об’єкта зйомки.

Цікаво і навіть фатально бачити різницю між сприйняттям свого фото кимось і мною. Я розумію, що кожна людина у це сприйняття вкладає власну «історію себе», але тим мистецтво і цікаве – жонглюючи загальними образами і вкладаючи туди певну міру власної сутності, викликати щось індивідуальне в інших людях.

Ну, і не відкидаю зовсім функції творчої сублімації, але це загальна проблематика мистецтва. Думаю, конкретніше її і не можна виразити.

А звідси зрозуміло, що найбільше люблю фотографувати те, що стане виразником певного актуального «психічного матеріалу». Як це визначити? Спонтанно! Має з’явитися відчуття, що і як хочеться в даний момент зняти.

Люди

Фоткання людей я не розумію в принципі, окрім певних обставин, коли фотографую джазових музикантів на концертах.

Але інколи таки пробивало на дівчат. Іра, Катя, Даша, ще раз Катя, Оленка, інша Катя – ці моделі довели, що і людей фотографувати дуже цікаво, якщо налаштуватися з ними на спільну хвилю.

>
Мікросвіт

Особливе захоплення, яке, правда, рідко хоче реалізуватися – експерименти з мікрофотографією. Найбільший масштаб, до якого вдалося дотягнутися – зняти одну мільйонну метра. В інтернеті знайшов оптичні схеми, як за допомогою конструкції з об’єктивів добитися феноменального збільшення без мікроскопа.

А що об’єктивів було тоді кілька штук, то почав знімати найближчі предмети – полірований з мікропорами кремній з університетської лабораторії (він просто випадково опинився у кишені), цукор, людське волосся.



Астрофотографія

Ще одне захоплення, яким уже давно не займаюся – астрофотографія. На жаль, колись вдалося зробити всього кілька знімків, потім якось закинув цю справу, але кілька цікавих фотографій зробив. Не всі збереглися, але дещо цікаве можна показати.



Астрофотографія не робиться просто так - для цього треба мати відповідну техніку. Основне - телескоп, або просто якусь довгофокусну трубу, з якої можна зняти окуляр. На місце окуляра через перехідник прикручуєш фотоапарат (без об'єктива, звісно) і маєш конструкцію фотоапарат-труба, в якій остання виконує роль величезного об'єктива.

Дотримавшись багатьох інших нюансів астрофотографії (наприклад, рівновага температур фотоконструкції та повітря, стабільність атмосфери тощо), можна робити дуже цікаві кадри.

Найпростіше - Місяць. А маючи спеціальну сонячну плівку - Сонце. Але доведеться зробити багато і багато десятків кадрів, поки зловиш момент без турбуленції повітря в атмосфері та трубі, яка псує кадр.

Щоб знімати нічне небо, галактики, туманності, скупчення - треба ще більше техніки. Окрім фотоконструкції, треба ще мати так званий годинниковий механізм, який рухатиме конструкцію за небом. Адже небо "крутиться" (насправді крутиться Земля), тому під час довгих експозицій все розмазується. Для цього треба точно виставити телескоп за астрономічними координатами та мати так званий гід, за допомогою якого під час довгих експозицій коригується рух телескопа за небом.

Для тих, хто не має цього всього, але хоче попробувати зняти нічне небо, є один цікавий нюанс. Якщо взяти ширококутний об'єктив, направити його чим ближче до полярної зорі (там небо не так сильно "крутиться"), підняти чутливість, то на витримці 30 секунд можна отримати цікаві фото. І не треба крутити апарат за небом.

Одного разу я знімав якесь зоряне скупчення на довгій експозиції і побачив метеор. Подумав: от було б добре, аби він потрапив у кадр! І перестав експонувати, аби подивитися, чи таки потрапив. Скупчення майже не проявилося, але метеор класно ліг на кадр.



Природа

Зазвичай люблю фотографувати природу (від макро до пейзажів), якісь абстракції, колись намагався робити ідейно виражені фото. Тобто такі, в яких читається певна філософська суть.



Луцьк

А з того часу, як полюбив Луцьк, знімаю переважно тільки його!) Архітектура, вулиці, двори, будинки, різні пори року, освітлення...



Але про все варто було би писати в минулому часі. Бо фотографію якось уже давно занедбав. Зрідка тільки вихоплюю якийсь кадр. Хоча іноді так хочеться вернутися!..

Бажаєте дізнаватися головні новини Луцька та Волині першими? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram!