Від «Гаррі Поттера» до божевільні та першокласник у памперсі: курйози в роботі волинських вчителів

Напевно, чи не кожен пам’ятає свої шкільні роки. Хтось із ностальгією згадує своє перше кохання, хтось досі не розуміє, навіщо забивав голову алгоритмами та інтегралами, хтось так і не повернув підручник у бібліотеку, хтось пригадує, як вперше за шкільним подвір’ям спробував викурити цигарку, хтось пишається своїми досягненнями на змаганнях і олімпіадах, а дехто з трепетом споминає свого улюбленого вчителя…

Суворі, щирі, мудрі, виважені, освічені, співчутливі та часом смішні – усе це про тих, хто віддав чималу частину свого життя школі.

З нагоди Дня вчителя, який в Україні традиційно відзначають у першу неділю жовтня, Інформаційне агентство ВолиньPost зібрало курйозні та кумедні випадки з практики педагогів.

Учитель української мови у школі №1 Олена Зіновіївна поділилася перлами з творів, які писали під час ЗНО.

У творі «До чого треба дослухатися в житті — до розуму чи до серця?» учні писали таке:

«Зараз я слухаю розум, а серце можна послухати і на пенсії».

«Написати це ДПА мені допоміг розум. Зараз я сижу на ЗНО. Мені тоже допомагає мій розум, але серце допомогло знайти красіву дєвушку і сходити з нею в кафе».

«Я цинічний мрійник, бо слово «материнська» у мене асоціюється лише зі словом «плата».

«Жити без минулого – це як мати амнезію».

Про роль книги у житті людини один школяр написав:

«Одного разу книжки спасли моє життя. В мене не хватало грошей, щоб сходити на діскатєку, і я здав всю домашню бібліотеку на макулатуру. З того часу в мене вдома з’явилося менше пилюки і більше пустих поличок. А мій сусід прочитав усі частини «Гаррі Поттера», його забрали в псіхушку і після цього, крім оголошень на стовпах, він не читає нічого».

Із твору «Багатством живиться лише тіло, а душу звеселяє споріднена праця»:

«Багатство вночі не зігріє».

«Дійсно, ми не можемо кинути в душу кусок м’яса, щоб та наїлася»;

«Праця зробила з мавпи людину, а з людини зробить ще щось краще»;

«Зараз усім пофік чим живиться душа і тіло».

«Праця об’єднала душі і тіла робітників».

«Душа сущєствуєт для радощів на роботі».

«Супутник вашого життя має скуштувати плід вашої зрілості».

Щодо ролі вчителя у житті учень роздумував:

«Є люди, без яких не існувало б людство, — це вчителя в школі».

Один із випускників розтлумачив слово «покликання»:

«Дуже люблю це слово. Це коли покликують мене снідати, обідати і вечеряти».

Один зі школярів обґрунтував, що ЗНО непотрібне, бо заробивши грошей можна стати фермером: «Тепер я в селі повелитель свиней, і в мене є вірний рожевий друг».

Одна фраза вже навіть стала афоризмом: «Краще плакати в лімузині, аніж у тролейбусі».

Ще деякі «перли» з творів:

«Іду я вулицею і відчуваю раптом скрежет асфальту по своєму обличчю».

«Тарас Шевченко, Іван Франко і Леся Українка не мали змоги писати свої вірші, твори, романи. Вони ховалися у бур’янах і писали, бо знали, що колись про них в майбутньому згадають, як Іван Франко висловив думку: «Згадають про нас незлим тихим словом».

«Я пахав зі старими на городі і ніякого кайфу від цього не отримав».

«Мої думки добігають до кінця, але моя бабуся каже, що кінець – це коли холонуть ноги».

Учитель соціально-побутового орієнтування у Крупівському НРЦ Анжеліка Петрівна:

«Якось учень першого класу підходить до мене і каже: «Йди намочи ганчірку, бо я хочу дошку витерти. І смішно, і грішно».

Учитель початкових класів у школі №9 Тетяна Модестівна:

«Одна з вчительок розповідала, що до неї прийшли знайомитися мама з майбутнім першокласником. Дитина стоїть, тупцяє на місці. Учителька поцікавилася, чи не хоче майбутній першокласник у вбиральню. На що мама каже: «Не хвилюйтеся, він у памперсі».

«Якось дитина пропустила літеру і написала в творі: «Білочка сиділа в дупі».

«У нас вчилися роми, один з них був дуже неслухняним. Я записала йому зауваження у щоденник. Після цього мама привела його і серйозно каже: «Проси пробачення, падай на коліна, цілуй руки».

«Один хлопчик у Ольги Олександрівни (ред. – теж учитель у школі №9) частенько не виконував домашнє завдання. І коли вчергове у нього запитали, чому ж він нічого не зробив, той відповів: «Мені собака не дала вивчити. Вона за вікном гавкала».

«Була тема про шкільне життя, про правила для учнів, школу. Учні мали розпитати батьків як вони вчилися, що їм було цікаво тощо. Діти, зазвичай, розповідають, що батьки були відмінниками, гарно вчилися... Один учень встає і каже: «А мій тато не хотів вчитися, він був «двієчником», завжди порушував поведінку, зривав уроки».

«Днями колега зайшла у тролейбус і говорить: «Добрий день! Сідайте!». Допрацювалася (посміхається)».

Учитель початкових класів у школі №1 Наталія Ростиславівна:

«У мене була одна дуже цікава дівчинка. Мама дитини розповідала, що вони переїжджають у нову квартиру. Питаю одного разу: «Оленко, ви уже переїхали?». А вона мені відповідає: «Любопитной Варварє на базарє нос оторвалі».

Учитель музики у Крупівському НРЦ Руслана Андріївна:

«На уроці у 6-му класі поставила дітям питання про те, композитором якої країни є Йоганн Себастьян Бах. Запропонувала три варіанти відповіді: Німеччини, Франції та України. Усі діти відповіли, що він український композитор і не зрозуміли, чому відповідь неправильна, бо «українське – це ж добре».

Учитель географії у школі села Чаруків Наталія Семенівна:

«Це був урок географії у 7-класі. Ми вивчали Африку і треба було виконати відповідне завдання на контурних картах. От я збираю в учнів ті карти, а один хлопчик почав шпортатися... От я й питаю, де завдання. А він мені: «Немає, коза з’їла. На вулиці зима, мати козу забрала з козенятами до хати, то вона й з’їла». Цю історію ми згадуємо вже багато років».

Підготувала Надія Міщук
Передрук заборонено

Бажаєте дізнаватися головні новини Луцька та Волині першими? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram!