Пригоди волинського депутата на Стиру 100 років тому. ФОТО

Шукаючи інформацію про історію судноплавного Луцька, Інформаційному агентству ВолиньPost вдалось натрапити на цікаві спогади одного із волинських депутатів.

Мова йде про антисеміта та явного українофоба Василя Шульгіна (1878-1976). Волинський депутат був відомий також своїми націоналістичними поглядами та підтримкою російської монархії. Ось така людина представляла інтереси волинян аж три скликання. Нічого дивного, це була Російська імперія…

Василь Шульгін був також великим землевласником на Волині, його володіння знаходились в Острозькому повіті Волинської губернії. Часто бував і в нашому місті. В одному із спогадів він розповідає про свій візит до Луцька. Інформація цікава з точки зору історії Луцька, але аж ніяк не симпатії до депутата українофоба.

Однією із розваг депутата було катання на його приватному судні «Волиночці». Отож якось Шульгін із Києва привіз «Волиночку» до Луцька, до того мав якісь невдалі пригоди на Дніпрі…

В продовження розповіді приводимо цитату про Луцьк із мемуарів Шульгіна: «Пригоди на Дніпрі не відбили у нас полювання до подальші пригоди. Кочановский за моїми кресленнями відновив човен і зробив його більш комфортабельним. Назву він носив «Волиночка». Наступного літа відвезли ми її в місто Луцьк і там спустили на воду до річки Стир. І втрьох - Саша, я і Кочановский - пустилися в дорогу. Стир був річкою не лише сплавною, але і судноплавною. Але останнє слово звучить занадто гордо. Судна, які ходили по Стиру – це невеликі катери. Але все ж при їх наближенні плаваючі млини, дають їм дорогу, через стрімку течію на річці. Якось ми підпливли до одного з стрімких проходів на річці, і якась стара жінка, мабуть, єврейка, стала відчайдушно кричати, намагаючись нас зупинити. Ми причалили до берега, запитали її, в чому справа. Вона, раптом, встала на коліна, благаючи, щоб ми не йшли в шлюз.

«Що ви, смерті своєї хочете?» - стогнала вона. «Чому?» - запитав я. – «Що означає: «Чому? Там вчора втоплені два, сьогодні ховали ». – Неможливо було дивитися на валяється в ногах стареньку. «Добре, але ж нам якось же треба ...» - «Так ви зайдіть до мене. Я пошлю людей, вони на руках перенесуть вашу човен, і тоді їдьте собі з Богом ». Що було робити? Дійсно, під наглядом Кочановська «Волиночку» і багаж потягли, а господиня затягла нас до себе і стала пригощати чаєм. І дякувала.

«Мене звуть Злата Руда. В мене дві дочки. Одна в Луцьку ... А ви з Луцька? »-« Так, йдемо з Луцька ». - «Ось бачите? А інша ... Ви куди їдете? »- «В Пінськ». - «А інша в Пінську. І ось я між ними. Так, значить, вас Бог послав ». Ситі і розчулені, ми попливли далі. Я до сих пір пам'ятаю цю стареньку. Ну що їй врешті-решт, якщо б ще «втоплені два»? Вона ж не винна».

Ось така історія, яка відбулась в нашому місті в 1910-х роках.

Текст: Тетяна Яцечко-Блаженко


Бажаєте дізнаватися головні новини Луцька та Волині першими? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram!