«Батьки не повинні ховати своїй дітей», – мати жорстоко вбитої Каті Литкіної

Мама Катерини Литкіної поділилася враженням про розгляд справи щодо вбивства її доньки.

Про це Вікторія Литкіна написала у блозі на сайті Радар.

Допис подається без змін.

«Пишу це з болем у серці. 2 серпня для нашої родини стало страшним днем – днем, коли жорстоко вбили мою донечку. З цього дня минуло два роки, а біль від втрати не меншає.

«Батьки не повинні ховати своїх дітей!»

Багато хто каже, що це Воля Божа. А я кажу: це не Бог, це зробили дурні, бездушні, жорстокі тварюки.

Щоразу, коли приїздиш на суд, слухаєш, які це гарні хлопчики, які добрі, чуйні. А скажіть мені, чи може добра людина вчинити таке звірство?? А потім сидіти на суді і посміхатись мені в обличчя. В обличчя матері, яка втратила єдину дитину, в якої в один момент обірвалося все, яка не бачить майбутнього, не бачить своєї донечки.

Катя була для мене всім, в першу чергу – сенсом життя. І в голові питання: як жити? Для кого жити? Що робити далі???

І чуєш, як мама вбивці каже, що він не винен, і просить пошкодувати його й відпустити додому. А адвокати, як змії, викручують і перекручують все, щоб тільки вигородити.

Дякую Богу, що я не залишилася сама. Дякую Вам, родино, друзі, знайомі і чужі люди, за те, що допомагали і допомагаєте. Це дає сили. А сили нам треба, бо тепер проти нас 2 обвинувачених і 4 адвокати, які всіма можливими і неможливими способами хочуть із убивць зробити «невинних діток і слухняних хлопчиків».

Як можна захищати вбивць? Вони мають право? на що право? Не відповідати за те, скоїли? Чи бути не покараними? Чи все залежить від кількості $$$ – багато маєш, то й не винний?

Шановні адвокати, де ваша совість і людяність? Чи це не притаманно для вас?

Брехати у вічі нам і суддям, говорити, що вони не скоїли цього… Ви добре знаєте, що вони зробили і що саме вони вбивці… Це для вас тільки робота? А як же вбита дівчинка??

У Каті було все життя попереду. Вона тільки розпочинала самостійні кроки. Вона цінувала життя, вона була життєрадісною і доброю. Захищала слабких – не на словах, а на ділі. Добре знала, чого хоче досягти в житті і ким бути. Ішла до цього, працювала над цим, вкладала багато зусиль, вчилася, розвивалась. У моєї донечки все виходило, я пишаюся нею, це була моя гордість.

Хоч я її не бачу, але вірю що вона зі мною, біля мене, мій ангел, охороняє, оберігає і дає сили витримати все.

Катінько, ми тебе любимо, пам’ятаємо і сумуємо.»

Вікторія Литкіна

Редакція Інформаційного агентства ВолиньPost може не поділяти думку автора допису.

Відповідальність за написане у дописі повністю лягає на автора.
Бажаєте дізнаватися головні новини Луцька та Волині першими? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram!