Вище неба: як чоловік з волинської глибинки став пілотом «Боїнга»

Волинянин з селища Любешів Валерій Малиш у складі екіпажу «Боїнга-767» обслуговує міжнародні перевезення з аеропорту “Бориспіль” у різні куточки нашої планети.

Але шлях цього звичайного хлопця з поліської глибинки до найбільших повітряних воріт України був не простий, але цікавий, - пише Район.Любешів.



Вчився в далекому Казахстані

Уперше Валерій ще дитиною підійнявся над землею в старенькому літаку, що летів від Любешова до Луцька. Ті дитячі враження не забув. Після закінчення середньої школи із золотою медаллю подався в Кіровоград (теперішній Кропивницький) у вище льотне училище цивільної авіації, але не вистачило балів. Те саме трапилось і на другий рік. Аж тоді зрозумів, що вступали в основному зі столиць діти високопосадовців або з льотних династій. Тому восени того ж року поїхав у далекий Актюбинськ (Казахстан), здав іспити й був зарахований. Після розподілу потрапив у Білорусь.

"До Любешова звідти було ще ближче, ніж з Києва. Пропрацював там до 2002 року. Перший міжнародний політ здійснив далекого 1991 року з Могильова до Манчестера. Потім працював певний час у Латвії: наш літак орендував їхній уряд для польотів прем’єр-міністра – доки латиші підготували власних пілотів", – згадує Валерій.

Був свідком військового перевороту в Африці


"Командиром екіпажу вперше в Африку полетів. Це була середина дев’яностих. Чесно кажучи, коли туди летіли, то почували себе, як сліпі кошенята в мішку. Вже потім з’ясувалося, що незалежна держава Коморські Острови орендувала в Білорусі ЯК-40 для пасажирських перевезень. До нашого прибуття там був один восьмимісний літачок та ще один – типу аеротаксі, на два пасажири. Ото й уся тамтешня авіація. Та більше їм і не було потрібно. Острови ці (усіх три) вулканічного походження, розташовані в Мозамбіцькій протоці, найбільший, на якому ми і жили в столиці Мороні, – Гранд-Комор – усього 60 км завдовжки та 20 км у найширшому місці. Найдовший рейс: зі столиці до острова Анжуа – приблизно 144 кілометри. Не встигнеш і висоти доброї набрати, як уже посадка. Місцеві жителі в основному користувалися поромом, але він був такий старий і занедбаний, що європейці на нього остерігалися сідати, хіба туристи які, що шукали пригод. Коли працював в Африці, то був свідком військового перевороту. Спочатку було цікаво, але потім стало страшнувато. Правда, все швидко скінчилося: вранці в урядовому будинку трохи постріляли, а в обід оголосили нову владу", - пригадує чоловік.



Повернення в Україну

"У Мінську наші контракти скінчилися. Навесні 2003 року отримав пропозицію від «Українсько-середземноморських авіаліній». Товариш київський порадив іти: мовляв, компанія перспективна, розвивається стрімко, набирає екіпаж для А-320. Це найсучасніший, якого випускають спільними зусиллями країни Євросоюзу. Його називають ще аеробусом. Я пройшов успішно відбір і став членом екіпажу. Ну, а щоб трохи відчути різницю, то пересісти з ЯК-40, на якому досі літав, на цей європейський аеробус – все одно що зі старенького розбитого трактора в найгіршому колгоспі на шестисотий "Мерседес".

Згодом Валерій пересів на «Боїнг». Волинянин каже, що не відчуває страху перед висотою, а лише насолоду та впевненість.

"Перш за все впевненість у собі. Людина до всього звикає, в тому числі і до запаморочливої висоти", - вважає він.


Бажаєте дізнаватися головні новини Луцька та Волині першими? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram!