«Місяцями не бачила сім’ї, тренувалася і в дощ, і в холод»: історія волинської спортсменки на візку

Марина і Володимир Мажули із села Замшани Ратнівського району - найспортивніше подружжя Волині.

Інвалідність не змогла ув’язнити цих людей у чотирьох стінах, - пише газета Волинь-нова.

Торік у березні Марина Мажула вперше сіла в каное, а у серпні вона зайняла четверте місце на чемпіонаті світу, що проходив у Чехії. І це при тому, що у змаганнях брали участь 125 спортсменів із ураженнями опорно–рухового апарату з різних країн.

"Місяцями не бачила сім’ї, тренувалася і в дощ, і в холод, себе не шкодувала, — розповідає про дружину чоловік.

"Спорт, навпаки, допомагає мені краще почуватися. Руки, плечі — ​сильні, бо я ж на візку завжди гасала. Спочатку спробувала займатися академічною греблею. Очевидно, сама доля пересадила мене в каное. На першому тренуванні не втримала рівноваги, шубовснула у холодну воду, в якій ще плавали крижинки. Але я здаватися не звикла. Багато працювала, старалася — і потрапила у збірну. Як же було відмовитися від такого шансу випробувати себе?" — ділиться спогадами Маринка.

Володимир завзяття дружини сприймає з розумінням:

"Напевне, сидіти вдома «на печі»  було б легше. Тому дехто із молодих людей з інвалідністю не відгукується на запрошення тренерів. Маємо в районі свою громадську організацію, я є заступником голови, намагаємося залучати хлопців і дівчат із порушеннями опорно–рухового апарату до різних спортивних змагань. Не всі погоджуються, бо це ж потрібно пролити немало поту. А держава сьогодні підтримує інвалідний спорт, заохочує ним займатися. У «Волиньінваспорті» багато чудових фахівців, які розвивають таланти молодих. Маріша теж вирішила спробувати, вона одержує зарплату, і районна влада її преміювала. До того ж спорт дав дружині змогу побувати в багатьох країнах, побачити світ. Дякуємо батькам, які не перечили, що дружина зараз зосередила усі сили на тренуваннях"

Володимиру було 22 роки, коли він невдало пірнув і травмував шийний відділ хребта.

!Я б порадив приводити хлопців у відділення, де лікують пацієнтів із переломами хребта. Це ж ти не просто лежиш, як колода, це ж пролежні, тіло гниє… Коли я був у такій ситуації, то згадував, що лікарі приходили колись у школу, попереджали. Але це не допомогло. І тепер хлопці так само не дослухаються до застережень, пірнають, калічаться. Мені дуже хочеться їх якось підтримати, бо коли людина падає духом — ​це ще більше все ускладнює," — ​каже Володимир.

Сам він, як міг, витягував себе із депресії та безнадії, заново вчився самостійно тримати ложку, вмиватися, одягатися.

З дитинства Маринка мусила боротися з важкою хворобою. Не могла ходити, але успішно закінчила школу. Вступила до університету на економічний факультет, правда, добиратися на заняття чи в бібліотеку у візку було дуже складно. Довелося відмовитися від наміру стати працівником банку. Але Марина не здавалася, реалізовувала свої творчі здібності, вона чудово малює, фотографує.

Без Мажул не обходиться жодне спортивне змагання, беруть вони активну участь і в художній самодіяльності, виступають на сцені, співають, читають власні вірші.



Бажаєте дізнаватися головні новини Луцька та Волині першими? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram!