«Мамо, забери мене додому»: спогади луцького лікаря про АТО

Лікар-анестезіолог Людмила Кобзіна, яка нині працює начальником реанімації відділення анестезіології, реанімації та інтенсивної терапії Луцького військового госпіталю, пішла в АТО добровольцем і жодного разу не пошкодувала про це, хоча набачилася там неабияких жахіть.

Про це повідомляє Перший.

Жінка пішла добровольцем у шосту хвилю мобілізації. І жодного разу не пошкодувала про це.

«Призвали мене в армію капітаном, потім присвоїли звання майора. Півтора року я перебувала спочатку у Сватово, потім у Северодонецьку. У 59-му госпіталі ми вже займалися вертолітною евакуацією, доставляли поранених у Харків. Роботи, звісно, було достатньо у госпіталі – поранених привозили хвилями, то немає зовсім, то, бувало, їх багато і доводилося не спати кілька ночей поспіль», - розповіла Кобзіна.

«На все життя запам’ятала обстріл складів у Сватово. Стадіон, у якому ми знаходилися, був всього у двох кілометрах від тих складів. Як вони вибухали… Стіни тріщали, вікна випадали разом з рамами… Я такого страху не відчувала ніколи. Присіла, закрила руками вуха і в голові одна думка – «Мамо, забери мене додому».

Реанімацію наші розташували у більш-менш надійному місці, керуючись тим, що, якщо всіх засипле, то реанімація врятується і зможе всіх діставати з-під уламків. Хоча, якби було пряме попадання, то і нас би накрило. Але, знаєте, страшно було до першого пораненого. Коли почали звозити військових, ми якось забули про ті вибухи і робили свою роботу», - поділилася вона спогадами.


Бажаєте дізнаватися головні новини Луцька та Волині першими? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram!