Кров текла рікою: спогади про госпіталь на Волині

Усе менше залишається в селі Синове на Волині людей, які пам’ятають про синівський медико-санітарний батальйон, у якому в квітні 1944 року від ран померли 49 бійців.

Переважно це бійці Першої Брестської стрілецької дивізії, серед яких – люди різних національностей, - повідомляють Волинські новини.

Марія та Йосип Стриженкови були зв’язковими в партизанському загоні Федорова, який дислокувався поблизу села Сереховичі Старовижівського району. Ризикуючи власним життям, дівчина вирушала до лісу, заплітаючи в коси записки з інформацією про дислокацію ворога.

Однієї ночі їхню хату в Старій Вижівці оточили озброєні люди. Коли розпочалася стрілянина, мати наказала дітям утікати. Йосип вистрибнув у вікно і зник в темені ночі. За ним – Марія. Причаїлася під риболовними снастями за хлівом і притихла. Відчула єством, що поряд нікого, і щодуху побігла якнайдалі, пригинаючись попід тинами, а вже потім довідалася, що батька та матір розстріляли.

У селище дівчина вже не повернулася, залишилася в партизанському загоні. А коли лінія фронту посунулася до Поліського та Брунетівки, де бої за визволення Старовижівського району були особливо жорстокими, Марія Кирилівна потрапила в 79-й окремий медико-санітарний батальйон, що розмістився в синівській школі.

Після війни ще довго снилися їй жахіття того часу. «Васю, Васю!» – кричала серед ночі, а рідні не могли збагнути, якого Васю кличе жінка, тож згодом розповіла, що якось із поля бою привезли в медсанбат пораненого солдата, без рук та ніг, обпеченого, понівеченого. У ньому ледве жевріло життя. Звісно, медики не могли його врятувати. А молода санітарка Марія, дивлячись на страждання солдата, закарбувала в пам’яті той образ на все життя.

Синівські старожили згадують, як із госпіталю текла рікою кров, як Макар Артемук підводою вивозив померлих на місце поховання. Там нині стоїть пам’ятник на честь загиблих. Колишній директор школи Петро Масло був ініціатором створення музею історії села та Книги пам’яті, в яку занесено імена полеглих за його визволення та односельчан, що загинули під час Другої світової війни. Допомагала йому в цій хорошій справі тодішня піонервожата Катерина Репета.

«Пам’ятаю, як німецький літак кілька разів бомбив госпіталь, але лише один раз бомба впала неподалік від нього», – розповідає Яків Іллюк.

Чоловік розповідає й про те, що кілометрів за шість від Синового, в лісі, в урочищі Смоленському було облаштовано табір для німецьких військовополонених, де вони й зимували.

«Їх там було дуже багато. І помирало чимало. Поміж лісу виднілося безліч березових хрестів – так ховали померлих полонених», - згадує він.

Коли німців вивезли зі Смоленського, синівські хлопчаки, серед яких був і Яків Іллюк, з цікавості подалися на місце, де стояв табір.

«Але нічого цікавого там не знайшли. Тільки вошей понабиралися в бараках. Довелося здирати з кошари солому, палити її, щоб хоч якось позбавити себе від цієї пошесті», – розповідає чоловік.

«Кілька років тому представники Німецької Народної Спілки проводили розкопки на місці табору для військовополонених німців. Здійснили ексгумацію останків загиблих із 96 могил, у багатьох знайшли жетони, за якими можна встановити прізвища померлих. Німців перепоховали у Жовквівському районі на Львівщині», – пригадує староста Синового Руслана Гочачко.

Такі розкопки Німецька Народна Спілка проводила і в Старій Вижівці, Дубечному, Галиній Волі та інших села району.

Бажаєте дізнаватися головні новини Луцька та Волині першими? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram!