Воєначальник Денікін отримав за Луцьк діаманти

В роки Першої світової війни за бойові заслуги всього вісім видатних воєначальників були удостоєні зброї з діамантами. Вона присуджувалась лише за найважливіші перемоги. На «діамантовій» шашці робився спеціальний напис з докладним описом подвигу, за який вручалась зброя.

Одним з перших отримав таку зброю воєначальник Антон Іванович
Денікін. Причому Денікін отримав її двічі за взяття одного і того ж міста – нашого Луцька.

Вперше це було зроблено 10 листопада 1915 року, коли Денікін був
удостоєний золотої Георгіївської зброї, а 23 травня 1916 року, коли місто було звільнене вдруге, Денікін отримав зброю з діамантами і знаковим написом «За дворазове звільнення Луцька».

Зауважимо, що таку нагороду за всю Першу світову війну отримали лише вісім чоловік, причому за наступ Південно- Західного фронту в 1916 році - двоє: Брусилов і Денікін. 16 грудня 1917 року всі види нагород, в тому числі і нагородна зброя, в російській армії були скасовані.

В історичній літературі збереглось багато щоденників очевидців подій часів звільнення міста Луцька та нагородження зброєю з діамантами Денікіна. Одним із важливих джерел є щоденники генералів Брусилова та Зайончквського.

Відомо, з історії, що у вересні 1915 року австрійці зробили спробу
прорвати ще не усталений російський фронт у напрямку на місто Рівне. Дивізія Денікіна виявилася під сильним тиском противника. Рятуючи становище, російське командування здійснило контрудар на Луцьк, який увінчався несподіваним успіхом.

Олексій Брусилов так описує ці події: «При підході до Луцька
Стельницький (командир XXXIX корпусу, в який включена була Залізна дивізія) доносив, що начальник 4-ї стрілецької дивізії Денікін вагається штурмувати це місто, адже воно сильно укріплене і захищається великою кількістю військ. Я послав тоді телеграму Зайончковському (командиру XXX корпусу) з наказом атакувати Луцьк з півночі, щоб допомогти Денікіну.

Зайончковський негайно ж зробив відповідні розпорядження, але разом з тим в наказі по корпусу оголосив, що 4-та стрілецька дивізія взяти Луцьк не може і що ця почесна задача покладена на його доблесні війська.

Цей наказ, в свою чергу, «вколов» Денікіна, і він, вже не відмовляючись ніякими труднощами, кинувся на Луцьк, одним махом узяв його, під час бою в'їхав на автомобілі в місто і звідти прислав мені телеграму, що 4-та стрілецька дивізія взяла Луцьк ... Згодом обидва ці генерала дивилися один на одного дуже вороже і примиритися так і не могли».

Натомість сам Денікін так описує свій тріумф: «Я викликав до телефону своїх трьох командирів полків і, окресливши їм обстановку, сказав:

- Наше становище пікове. Нічого нам не залишається, як атакувати.
Всі три командира погодилися зі мною. Я тут же віддав наказ дивізії: атакувати Луцьк на світанку. Слідом за цим Зайончковський доніс про взяття ними Луцька. Але на його телеграмі Брусилов зробив жартівливу позначку: «...і взяв там в полон генерала Денікіна».

Інший генерал В. Соколов описав так звільнення нашого міста році:

«За взяття Луцька, в якому головний тягар і честь бою належала VIII корпусу, Денікін отримав одну з рідкісних бойових нагород - діаманти на Георгіївській зброї, він в’їхав до Луцька в автомобілі і там з драгунами когось перемагав, як значилося в газетах; як це можливо зробити при наявності перед Луцьком завчасно укріплених позицій з 9 рядами дроту, якщо попередньо не взяти цю позицію, газетним писакам, так, мабуть, і високому начальству не спадало на думку, але факт взяття Луцька Денікіним на автомобілі все ж закріпили осипаний діамантами».

Історик А. Іконников-Галицький вважає, що Соколов змішує два епізоди, а саме взяття Луцька у вересні 1915 року, що породило напівлегендарну історію про в'їзд комдива в палаюче місто на автомобілі, і штурм того ж міста в травні 1916 року.

Учасник прориву Е. Месснер так описав події поблизу Луцька:

«Укріплення були дуже солідні, особливо по боках від Рівненсько-Луцького шосе, де треба було атакувати 4-ту стрілецьку та 15-у піхотну дивізії... Нам треба було атакувати поспішно, поки противник підкріплений лише місцевими резервами, поки не підійшли свіжі сили з тилу.

Начальники двох дивізій, не змовляючись, вирішують атакувати, що називається, з ходу: розгорнули свої похідні колони в бойовий порядок і дали наказ: піхоті атакувати, а артилерії підтримати атаку. Бій почався в 9 ранку 25 травня. Під вечір 25 травня 4-й стрілецькій дивізії вдалося увірватися і прорватися через укріплену смугу ворога.

Прорвалася потім і 15-а піхотна дивізія. Немов магніт, притягував Луцьк, і тому лівий фланг захопив одне з передмість міста, коли полки генерала Ломновського брали місто і переправу в центрі. Вночі обидві переможні дивізії переправилися через Стир. Ворог утік. 25 травня кількість полонених зросла до 1240 офіцерів і 71 000 солдатів, а кількість трофеїв збільшилася до 94 знарядь, 232 кулеметів».

В кінці серпня 1916 року генерал-лейтенант Денікін був призначений
командиром VIII корпусу і був пере направлений на новостворений
Румунський фронт. Там і перебував під кінець зими 1917 року.

Тетяна Яцечко-Блаженко


Бажаєте дізнаватися головні новини Луцька та Волині першими? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram!