12 страв, міцні фіртки та перебиранці: луцькі освітяни - про Щедрий вечір

Щороку у ніч на 14 січня українці святкують Щедрий вечір, або свято Меланки. Тож, 13-те січня особливе своїми різноманітними звичаями, переодяганнями та, звісно, багатою вечерею.

Традиційно цього дня окрім апетитних страв, готують кутю та узвар. Перш ніж сісти за стіл, хазяї на порозі хати чи через вікно гукають Мороза та запрошують на вечерю: «Мороз, Мороз! Приходь до нас кутю їсти, а якщо не прийдеш - то влітку не приходь і не морозь нашу пшеницю і всяку пашницю!» - йдеться в публікації на сайті Луцького НТУ.

Про те, як відбуваються святкування у волинських родинах, ми дізнавалися у освітян Луцького НТУ.

Відтак, ректор ЛНТУ Петро Савчук розповів, що січневі свята завжди особливі: «Ще з дитинства, з Кременеччини я обожнюю цю атмосферу (ректор родом з с. Духів Кременецького району Тернопільської області, - ред.). Звісно ми з сім’єю відзначаємо усі різдвяні свята, починаючи з 6-го січня і завершуючи святом Василя. До слова, я посіваю всюди: вдома, у родичів, друзів та навіть на роботі. Змалечку ми родиною колядували та щедрували на свята, тож і зараз я намагаюся підтримувати цю прекрасну українську традицію. Доповідаю, щодня у Луцькому НТУ колядували в кабінеті ректора, що мої колеги неодноразово чули (посміхається, - ред.). Стосовно Щедрої вечері - 12 страв на столі обов’язково мають бути, моя дружина розділяє мою думку. Тож, буду допомагати рідним накривати багатий стіл».

Під час розмови ректор також зізнався, що на Водохреще занурюється в крижану ополонку.



Помічник ректора ЛНТУ Тетяна Яблончук теж з нетерпінням чекає січневих свят: «З часів, коли була жива моя бабуся, а вона була віруючою людиною, у нас було заведено святкувати різдвяні свята. Попри те, що моя мама працювала на партійній роботі, ми тишком-нишком ходили до церкви. Я була маленькою, багато чого не усвідомлювала. Однак саме з тих років я розуміла, що ці свята надзвичайно великі, духовні та сімейні. Так, як у моєї бабусі було п’ять дітей, на ці свята ми збиралися за великим столом. Ми співали, переодягалися. Це було обов’язковою традицією. І хоча бабці вже давно немає, ми сім’єю і надалі відзначаємо різдвяні свята. На Щедрий вечір ми готуємо смачні запашні страви, накриваємо стіл святковою скатертиною, запалюємо свічки, а поруч на підвіконні стоїть статуетка маленького Ісусика. Ці традиції я стараюся донести і передати своїм дітям».



Проректор з науково-педагогічної роботи Валентин Талах люб’язно поділився дитячим спогадами про різдвяні-свята: «Я вважаю благодаттю своє походження, адже я народився у відомому на Волині селі – Тростянець (село в Ківерцівському районі Волинської області, - ред.). Багатьом українцям відома історія нашої церкви: давним-давно у нас було побудовано п’ять храмів, а залишився лише один, який був мурований, його зараз і називають Тростянецькою церквою. Я пригадую вражаючий, але мабуть маловідомий факт. Під час Другої світової війни у нашу церкву влучив снаряд: згоріло усе, окрім Божої матері, яка написана на дереві, тобто уся підлога, усе навколо. Тож, традиції у нашому селі завжди були і є. У нас справжнє українське село! У ніч на Старий новий рік ми взагалі чудачили на повну (посміхається, - ред.): ходили перебиранці, знімалися фіртки. Найбільш яскравий спогад з мого дитинства, коли дуже поважному чоловіку в селі хлопці воза до коней зсунули на хлів, про фіртку взагалі мовчу. Це скільки сили треба мати?! Тож, перше що я зробив, будуючи у Луцьку хату – дуже міцну фіртку». Наразі проректор святкує різдвяні свята виключно у родинному колі: «Або моя сім’я йде на гостини до брата, або братова до нас».



Начальник відділу ліцензування та акредитації, фахівець аспірантури та докторантури Лариса Поліщук святкові моменти розділяє з родиною: «Сходить зірка і ми сідаємо за стіл. Опісля ходимо щедрувати. Хлопців ми перебираємо в дівчат, жінок, а дівчат, відповідно, в хлопців. Вивчаємо нові щедрівки, беремо зірку і йдемо з вітаннями, віншуванням та посіванням по нашій вулиці. Спершу в хату завжди заходить хлопець, часом люди обізнаються, адже чоловіки у нас переодягнені в жінок (сміється, - ред.). Минулоріч, до слова, ми сестру переодягли в чоловіка, вона у нас така маленька, була з вусами, в шапці, а чоловіка її – у бабусю. Ми дуже вміло змінюємо образи, насправді нас не впізнати».



Окрім цього, Лариса Поліщук є учасницею народного фольклорного ансамблю «Намисто», який був створений 2008 року на базі відділу культури і мистецтв Луцького НТУ. Колектив активно бере участь у різноманітних конкурсах, займаючи призові місця.
Бажаєте дізнаватися головні новини Луцька та Волині першими? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram!