«Маю навчитись жити цивільним життям», - боєць 14-ої бригади

Командир роти, старший лейтенант Олексій Томчук із позивним Хорунжий, нагороджений відзнаками Міністерства оборони України, начальника Генерального штабу - Головнокомандувача Збройних Сил України та церковними нагородами.

У військо в 2014-му році прийшов із цивільного життя, де, отримавши диплом інженера-механіка, стажувався в автотранспортному підприємстві, - повідомляє прес-служба 14-ої бригади.

Коли розпочалася війна, Олексій добровольцем пішов у військкомат. А в 14-ту окрему механізовану бригаду потрапив у грудні 2014-го року, через кілька днів після дня її офіційного створення. За короткий час Олексій, попри свій молодий вік, став одним із найдосвідченіших, рішучих і виважених бойових командирів, якому разом із ввіреним йому особовим складом упродовж 3 років довелося воювати в найгарячіших точках, на найскладніших напрямках у смузі відповідальності бригади в зоні проведення АТО.

У 2015 році Хорунжий підписав контракт зі Збройними Силами України. 

«Було відчуття, що я потрібен армії, державі, тому залишився служити. За три роки складалося по-різному: були надзвичайно важкі моменти, численні жорстокі бойові зіткнення, з яких ми виходили з честю.  Звичайно, наша бригада за 3 роки дуже змінилася. Будучи учасником її формування й становлення, можу з впевненістю сказати, що 14 окрема механізована бригада відбулася в усіх сенсах – озброєння, техніка, підходи до її відновлення, а найголовніше, досвідчений особовий склад, який свідомо й відповідально ставиться до виконання службових обов’язків. Вважаю, що 14 омбр, яка успішно виконала величезну кількість бойових задач, одна з найкращих в Збройних Силах України. Гордий цим! І на щастя, у нас, особливо, в порівнянні з іншими бригадами, навіть на найскладніших напрямках фронту практично не було бойових втрат особового складу й техніки. А це найкраще свідчення того, що ми знаємо, що робимо, і робимо це правильно», - розповідає чоловік.

« За три роки, проведених на фронті, люди дуже змінюються. Суджу по собі. Вже не бачу себе інженером, та й чітких планів щодо того, чим буду займатися у мирному житті, не маю. Передусім, рідні – треба надолужити час, який провів у розлуці з ними. Підтримка близьких там, на фронті, надзвичайно важлива – я не знаю людей, які змогли би пройти через те, через що нам довелося, якби не знали, що вони не самі, що на них удома чекають, що вони комусь дуже потрібні. У найважчі моменти кожен із нас тільки на усвідомленні цього тримався… А ще, звісно ж, після війни хочу… відпочити, і маю навчитися жити цивільним життям, влаштувати свою долю в усіх розуміннях. Та найголовніше, напевно, те, що після закінчення війни кожен із нас здобуде уже забуте і таке потрібне відчуття безпеки та свободи дій», - додає він.


Бажаєте дізнаватися головні новини Луцька та Волині першими? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram!