«Кайф би злапав з будь-якою кількістю чесних глядачів», - Сергій Шишкін про ювілений концерт

4 листопада в Національному палаці мистецтв «Україна» відбувся ювілейний вечір волинського піано-барда Сергія Шишкіна.

А 8-го він поділився у Facebook враженнями від дійства. Допис митця публікуємо без змін і правок:



Відхідняк після події в мене починається до події. Дивно, правда? Але хто мене знає давно, знає, шо заводять мене саме нереальні для здійснення проекти.

Так само було з фестивалем "Володимир", який з 94-го якимось дивом витримав число 20. Так само було з "Живим поглядом".

Так само було з "датськими" піснями на непідйомну тематику. Особливо з Бандерою і Володимиром. І попри всі обставини, що склалися (а близькі друзі в курсі), я знав, що проект на 04.11 буде успішним. При такій підтримці, яка йшла лавиноподібно, йшлося лише про ступінь успішності. Моє діло було лише витримати і забезпечити функціонування мізків. Бо погодьтесь, що для дядька з райцентру це нереальне щастя з Палацом "Україна" - то таки круто!

І все питання було лише в тому - як мудро розпорядитися цим розкішним подарунком з максимальною користю для спільної справи. Щоб потім вийти разом з друзями і злапати того музикантського кайфу з чесним глядачем, якого всі ці роки того кайфу позбавляли, підсовуючи замінник чи сурогат. Модернізований, стилізований і багатобюджетний.
(Що суті не міняє )

І вже в четвер під вечір, коли ще було багато питань до самого себе по проекту, мене вже злапав відхідняк - бо що далі?!...

А попереду чекала несподіванка з повним таки залом готової до всього мудрої публіки. Хоч і я був морально готовий до всього. І кайф би злапав з будь-якої кількістю чесних глядачів. Ну бо що ж тепер?

Ми і так протистоїмо "ящику" своїми обмеженими силами дуже давно і пристосовуватись під нього не збираємось. Я то точно. І взагалі дедалі менше хочеться мати з ним справу. І давати своєю появою в ньому хоч якісь шанси на реабілітацію того зла, яке той "ящик" приносить людській свідомості.

До шоу-бізу я давно жодним боком. Вихованці мої давно живуть власним життям і нагадувати зайвий раз про себе теж нема жодного бажання. Віднедавна звик бути мастадонтом і не дуже вникати в якісь там їхні смішні реалії і заморочки. Хочуть - хай бавляться. На кожного прийде свій час. І мій прийшов полабати для тих, хто усвідомлює в тому потребу.

Але згадався мені чомусь один епізод...

Десь на 2-му курсі музилища мій тодішній вчитель грав сольник з оркестром - Чайковського 1-й концерт здається. Я на ньому не був. Мені було не цікаво. І жодного почуття солідарності. Але чомусь мене тоді принесло під ДК. І якраз він вийшов розпашілий після концерту. І я не знав що сказати. От тупо не знав і все. І навіть не здогадуюсь - що він тоді подумав. А мене навіть на ввічливість не вистарчило...

Тому й кажу - на кожного прийде свій час.

Очевидно щось я вже зробив і щось таки відробив з таких і подібних "приколів", що тепер з'являються такі подарунки долі, як палац "Україна". І все питання лише в тому, щоб ще захотілося щось знову відчебучити. Для тих, кому воно насправді треба. І хто ще спроможний не тільки на "лайк".

ДИВИТИСЯ ФОТО З ДІЙСТВА
Бажаєте дізнаватися головні новини Луцька та Волині першими? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram!