Знайдені унікальні зображення маєтку за 30 км від Луцька

Недалеко від Луцька, в Демидівському районі Рівненської області, розташоване на перший погляд середньостатистичне волинське село під назвою Більче.

Поселення розташоване на березі Стиру.

Існують історичні дані, що в кінці XVIII століття місцевий землевласник Загурський збудував на території села свою власну резиденцію, яка складалась із просторого палацу, що був оточений парком.

Родина Загурських гербу Остоя в 1794 році продала маєток Алоїзу Гостинському, володимирському підкоморію*, який пізніше зайняв посаду маршалка Волинської губернії.
Наступними власниками маєтку в Більче були подружжя Джозефа Малинського гербу Порай та Юлія Чарнецька гербу Прус. По родинному спадку Більче перейшло до їх сина Михайла Малинського, який був маршалком Дубенського повіту та власником Збаразького ключа, який успадкував по лінії матері.

Михайло Малинський в свою чергу заповів Більче своїй доньці Сесилії, дружині Михайла Пересвіта-Солтана (син полковника Адама Льва Солтана, учасника Січневого повстання 1863 року, який був висланий за це на Сибір).

У XIX ст. село Більче нараховувало близько 28 дворів, в яких проживало 226 мешканців. Поселення характеризувалось компактністю, на протилежному березі р. Стир знаходились хутори. В селі була православна церква та постоялий будинок.

В 1911 році по смерті Сесилії Малинської, Більче стає власністю її брата Емануїла Малинського, дідича Березненського ключа. Так, як він був бездітний, то маєток в Більче, по його смерті в 1939 році він заповів релігійному жіночому ордену Святої Урсули. В міжвоєнний період село розрослось і на його територію було вже близько 70 дворів.

Не дивлячись на те, що в різний період селом володіли різні родини, найбільше його мешканцям запам’ятались саме Загурські, які якраз збудували в Більче свою резиденцію.

Проте незрозумілим залишається питання, чому вони продали маєток, через кілька років, після його зведення? На жаль, причина досі нам не відома. Найбільше в більчицькому маєтку проживала родина Малинських. Пересвіт-Солтани майже не проживали в Більче, бо були репресовані до Сибіру майже зразу, після того як Більче відійшло у їх власність.

Весь час коли Солтани були в засланні, в палаці була справжня пустка, тому коли вони повернулись, то бачили частково зруйновану будівлю, яка постраждала суттєво в роки Першої світової війни. Лише кілька кімнат були придатні для проживання, саме там оселилась Сесилія Солтан.

До наших часів не дійшло жодного зображення резиденції Загурських в Більче. Проте, кілька місяців тому на інтернет-порталі Europeana, який містить мільйони книг, картин, фільмів, музейних предметів та архівних записів, які були оцифровані по всій Європі, мені вдалось відшукати дві світлини більчицької резиденції. В одному із альбомів австрійських солдат часів Першої світової війни, вдалось побачити дві світлини, які були підписані як палац в Більче на Волині. Опис, палацу, який дійшов до наших часів, підтверджує версію, що на фото справді Більче часів Першої світової війни.

З описів очевидців, відомо, що за красою, це була вражаюча будівля. Двоповерховий мурований будинок був споруджений на високій платформі з прямокутним планом. В ньому був глибокий та великий підвал. Високий дах будівлі був покритий гонтом. На фасаді будинку було чотири колони, які можна побачити на представлених світлинах. На задній частині фасаду була кам’яна тераса із сходами до саду.

Всередині, на першому поверсі, був великий зал зі сходами, що вели до середини будівлі. До великої вітальні з тераси вели прекрасні скляні двері, через які можна було цілорічно споглядати парк, який змінювався в різні пори року. По обидва боки вітальні було дві кімнати, вікна яких виходили на берег річки Стир. До 1914 року в кімнатах ще проглядалась декоративна штукатурка. В кожній кімнаті були прямокутні або округлі печі та каміни, які були обкладені декоративною плиткою.

Перед палацом був великий круглий газон. Праворуч від центральної будівлі було невеличке чотирикімнатне цегляне приміщення, такий собі гостьовий будинок, який використовували також для господарських цілей. Відомо, що основний палац був частково розібраний після Першої світової війни.

Головний парадний вхід до маєтку, складався із двох високих цегляних стовпів. Більша частина парку лежала перед палацом і по обидва боки від підсобного господарства маєтку. У саду було багато дерев, посаджених ще під час будівництва палацу в ХVIII столітті. Це були переважно дуби, граби та тополі. Інколи верхні гілки дерев створювали так званий тунель. За палацом, що був збудований на високому березі річки Стир, була висока круча. У нижній частині саду була класична подовжена оранжерея із французькими вікнами та колонами.

Відомо також, що саме родина Загурських профінсувала будівництво місцевої церкви, що була зведена в ХVIII столітті.

На представлених світлинах, які датуються Першою світовою війною можемо бачити, що вікна на першому поверсі центральної будівлі забиті дошками, можливо, в цей час там перебували солдати, які дислокувались в селі. На жаль інші відомості про маєток відсутні сьогодні.

*Суддя у Речі Посполитій, який займався питаннями розмежування володінь. Був урядником земського шляхетського суду, якого обирала шляхта. 1763 року під час судових реформ Катерини II посада підкоморія (синонім «камергер») була відновлена в Україні. Її займали дворяни.

Джерело фото: https://www.europeana.eu
Тетяна Яцечко-Блаженко

Бажаєте дізнаватися головні новини Луцька та Волині першими? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram!