Чат з Андрієм Кокотюхою

Сучасний український письменник Андрій Кокотюха, автор найкращого історико-патріотичного твору - роману «Червоний» за версією Міжнародного літературного конкурсу «Коронація слова-2012», взяв участь у чат-конференції інтернет-видання ВолиньPost.

Volyniaka Чи вигідно в Україні бути письменником?

Дивлячись в чому письменник хоче бачити вигоду. Для одних вигода – мати друковану книжку зі своїм прізвищем на обкладинці, аби це чухало самолюбство і підтверджувало певний статус. Тобто така собі статусна річ, ярмарок марноти. Для інших вигода – демонструвати через наявність книжки наявність інтелекту та загалом розумових здібностей. Власне саме тому з’являються книги, підписані прізвищем "Янукович".

Якщо говорити про фінансову вигоду, то це може мати місце, якщо книга зі статусної або сакральної речі перетвориться на товар, інтелектуальну продукцію.

Отже, заробити лише на тому, що пишеш книжки, в нинішній Україні неможливо. Якщо ж книга є підтвердженням того, що ти як автор текстів затребуваний, тоді вигода пряма.

Скажімо, я живу не з того, що пишу по одній книзі раз на два місяці, а з того, що пишу тексти щодня. Неважливо для чого текст. Це може бути газета, інтернет-видання, сценарій для кіно і телебачення, а також книжка.

editor Чи знайомі ви з творчістю луцького письменника Сергія Бортнікова? Що саме з його доробку вважаєте найкращим? (або найцікавіим для себе)?

Шкода, що його книги перестали видавати в Україні українською мовою, бо він – один із тих небагатьох, хто послідовно репрезентує вітчизняну масову літературу. Таких повинно бути багато, бо книжковий ринок ґрунтується саме на масових виданнях.

Проте якщо я бачу книги Бортнікова, котрі вийшли в Росії, для мене особисто вони все одно сприймаються перекладами з української. Бо ці книги єднає одне – герої не люблять владу та намагаються боротися за торжество закону. Українці – носії та виразники саме таких ідей.

Тетяна Якою мовою ви спілкуєтеся в побуті, якою думаєте і чи готові писати не українською? На вашу думку мовна проблема в Україні - це проблема?

В Україні проблема не з мовою, а з носіями мови. Є російськомовні патріоти України, а є Ганна Герман і Тарас Чорновіл – питомі носії української мови, проте честь це їм не робить.

Я закінчив російську школу. І прикро, що основний заробіток як автор текстів маю з написання текстів російською мовою. Проте нічого антиукраїнського в них немає, адже для тексту важливий зміст, а не мова, якою він озвучений чи написаний.

У мене виходять книги російською мовою, але продаються вони так само, як і україномовні. Їх на кілька порядків менше. Проте в цьому винні насамперед видавці, котрі говорять: «Така тема або такий жанр українською мовою не прочитається».

Але четвертий тираж роману «Червоний» доводить хибність цих думок. За рік без жодної спеціальної реклами і при відсутності мережі книжкового розповсюдження «Червоний» продався тиражем 18 тисяч примірників, перекладений російською мовою. І це ще не межа.

Volyniaka Ви довго спеціалізвалися на кримінальній тематиці. Скажіть, з точки зору всеукраїнської: Волинь - хоч трохи кримінальний регіон, чи тут усе тихо і мирно? Які найгучніші кримінальні історії, пов"яані з Волинню, ви знаєте?

Україна криміналізована не більше і не менше, ніж європейські країни чи окремі штати США. Просто складається враження, що в Україні тільки те й роблять, що вбивають та ґвалтують, бо мої колеги-журналісти щодня розповідають про страшні злочини і жодної історії про покарання.

Вся моя спеціалізація, про яку ви говорите, це насамперед – художня література, кримінальні та детективні романи, сюжети яких підказує кримінальна хроніка і наше життя. Я не розумію тих, хто хизується своїм знайомством з кримінальним світом та його представниками. Від цього середовища краще триматися подалі.

Також як журналіст я працював на телепроектах з кримінальною тематикою та написав чотири книги нарисів під загальною назвою «Кримінальна Україна». Сюжетів з Волині в жодну з них не потрапило хоча б тому, що на той час у мене не було консультантів з регіону.

Але я знаю, що в січні наступного року у харківському видавництві «Клуб сімейного дозвілля» вийде книга, в основу якої лягла історія про викриття порностудії в Луцьку. Знаю це, бо шукав для автора людину, котра напише передмову. Звідси й дізнався про цю історію.

Якщо буде реальна історія не просто скоєного злочину, а й належного покарання, і ця історія відбулася саме в Луцьку, готовий взятися за книгу на основі цих подій.

reporter Ваша наступна книжка про тероризм. Розкажіть про неї

Про ненаписані книжки говорити докладно – погана прикмета. Скажу лише, що сюжет оснований на реальних подіях, про які, до речі, в Україні українські дослідники не писали.

Я прочитав це у російському виданні. Книжку купив у Москві. Там мова про те, що на початку 20-го століття Київ був однією з неофіційних столиць тероризму.

Підтвердження цьому знайшов у газетах того періоду. Наприклад, звичайна київська газета за 1907 рік щотижня повідомляла про те, що на вулиці вбили городового, бомбами закидали солдатів та офіцерів біля військових казарм, застрелені судді та прокурори, пограбовані банки.

За 10 років ці терористи прийдуть до влади, і ця влада буде називатися радянська. Ось яка ідея цієї книги. Планується її вихід наступного року.

Тетяна Чи здатні письменники в Україні змінювати громадську думку, впливати на владу. На вашу думку, українська інтелігенція - це потужна сила?

Письменник, тираж книги якого – 2 тисячі примірників, ні на що не може впливати. Аби письменник впливав на владу реально, влада повинна знати про існування цього письменника.

Сам же цей письменник повинен бути реальним лідером громадської думки. Поки твори автора недоступні і невідомі громадськості від Антрацита до Чопа, говорити про свою впливовість можуть хіба самі літератори.

Наприклад, мій друг та кум Сергій Жадан, за версією журналу «Кореспондент», входить до сотні впливових українців. Але якщо мені хтось підкаже, на яку сферу нашого життя може реально результативно і позитивно вплинути він, я нашою з ним давньою дружбою негайно скористаюся у своїх інтересах та інтересах країни.

Письменник і взагалі діяч культури може вплинути на Україну і українські процеси, в тому числі політичні, хіба в одному випадку – якщо він відомий на Заході і його думку ретранслюють західні авторитетні ЗМІ.

Поки що, на жаль, це так. Але якщо зараз знайдеться хор голосів, котрий мені заперечить, я буду тільки радий, що помилився.

Юрій так званий "Волинський клондайк" (налагоджена схема незаконного ввезення і розмитнення авто ерез Волинську область, що процвітала тут у другій половині 90-х - початку 200-х років) - достойна на вашу думку ідея для книги? Не хочете взятися?

Ця тема належить до такого великого і невдячного для авторів сегменту кримінальної хроніки як економічна злочинність. Скажімо, я як журналіст і людина, котра загалом цікавиться цією тематикою, ще можу вислухати фахівців і розібратися у схемі. Але як її далі пояснювати пересічному громадянину?

Якщо максимально спростити, з історії зникне суть. Якщо ж говорити так, як є, люди, не знайомі з ситуацією, скрутять собі мозок, намагаючись в усьому розібратися, і втратять до схеми інтерес. За цим втратять інтерес до теми, а потім до автора.

Так сталося, що українці нічим не відрізняються від інших людей, люблять прості лінійні історії, котрі не потребують додаткових пояснень, і максимально драматичні.

Тому економічна злочинність в цілому непопулярна тема у світі. Хіба що в цій історії буде багато трупів та зґвалтувань. Скажімо, кожен сезон відомого у 80-х роках італійського серіалу «Спрут» побудований на розкритті комісаром Каттані чергової схеми економічного шахрайства мафії. Але довкола цього – вбивства, зради, корупція, загалом екшн, без якого гола схема відмивання мафією коштів стане просто нецікава.

Mirna Ви би пішли в політику, як, скажімо, Матіос?

Всі творчі люди, які пішли в політику, не стали політиками, але втратили творчий потенціал.

Марію Матіос запросили взяти участь у команді УДАРу. Очевидно, керівництво партії керувалося якимись своїми особистими міркуваннями, навряд чи бачачи в Марії Василівні насамперед політика.

Мене ж точно ніхто не запросить, та воно мені і самому нецікаво. Бо політики в Україні переважно книжок не читають, кіно не дивляться, музики не слухають. Навіть не бувають на халявних концертах музикантів на влаштованих ними ж на підтримку себе.

Через те бути серед людей, котрі думати не навчилися через відсутність навичок критичного мислення, мені просто нецікаво. В Україні політик і митець говорять різними мовами. Навіть якщо цей політик подає себе як опозиційний.

Загалом же нормальна творча людина завжди буде в опозиції до будь-якої влади.