Не зовсім звичайне: з корзини міських «сухофруктів»

Буває, вдасться зробити фотографію, над якою думаєш, що воно таке і як так може бути. Такі знімки робилися ще з самого початку винайдення фотографії. Чого вартий перший у світі знімок Ньєпса! А буває, що зовсім нічим не примітна, на перший погляд, фотографія відображає прихований зміст оригінальної події. Є такі фотографії і в історії Луцька. Іншими словами, що є нестандартного у деяких світлинах?

Публічна страта шпигуна. На дуже короткий час у 1915-1916 роках Луцьк був окупований австрійськими військами. Але як це бува у різних війнах і визначальних подіях, немалу роль відігравали шпигуни. Одного такого шпигуна, який діяв на користь армії Російської імперії, судили в Луцьку. Більше того - його публічно повісили обабіч сучасної вулиці Лесі Українки на очах у сотень людей.

Шмати і вівтар. Чимось навіть ексцентрична світлина розвішаних військових шмат у церкві. Колись у росіян була погана звичка - забирати церкви в іновірців і робити там казарми і конюшні. Так було в Луцьку з багатьма католицькими монастирями і вірменським храмом. Коли австрійці захопили місто, вони теж не гребували подібним. В церкві тодішнього села Теремного військові розвішували сушитися мокрі шмати біля вівтарів.

Вежа. На фото - дерев'яна вежа, схожа із В'їзною вежею замку Любарта. В такий спосіб вирішили презентувати себе на виставці 1928 року одразу дві газети - Ziemia Wołyńska та краківський Ilustrowany Kuryer Codzienny. Не забудьте звернути увагу на арку праворуч - ролети протизламні. Ну, звичайно, вони тоді вже були!

Перший автобус. Нижче - єдина фотографія довоєнного Луцька, на якій повністю зображений міський автобус, яким він тоді був. Як на сучасне розуміння, авто було більше схоже на мінівен, вміщувало десяток-півтора пасажирів, якщо не менше. Перший автобусний маршрут 1909 року простягався від Вокзалу на Красне і проходив по сучасній вулиці Лесі Українки - тоді Ягеллонській. Саме ця вулиця на фото. Праворуч - будівля, яка збереглася. В ній донедавна був бар "Гільдія", далі за рухом автобуса - ЦНАП.

Овочесховище. Незвичний вигляд інтер'єру костелу - у 1972 році тут було сховище якихось ящиків. Підземелля використовувалися по-різному, було навіть свого часу сховище овочів. Десь у той час в підземеллях зруйнували унікальні фрески підземного храму. Пізніше в костелі зробили музей атеїзму.

Стовп індустріалізації. Є цікава поштівка міжвоєнного періоду. Звичайна, якби не одна деталь - справа на стовпі сидить людина. Мабуть, автор фотографії, із якої робили поштову картку, хотів просто показати модну центральну вулицю. Він міг і не помітити монтажника, який у той самий час працював на стовпі. Або попросив його туди залізти навмисно. Вийшло цікаво. На момент знімку в місті діяла електровня товариства «Вольт», яка забезпечувала місто електрикою, а вперше масова електрифікація і вуличне освітлення відбулося завдяки «потомственному дворянину» Альфонсу Людвіговичу Яру на початку минулого століття. Будівля біля стовпа збереглася - це приміщення суду на розі Лесі і Сенаторки Левчанівської; тоді - готель Європейський.

Всесвітня революція. Першого травня 1917 року в Луцьку відбувся масовий мітинг більшовиків та військових - провісників нової доби. «Под звуки духовых оркестров 15-20 тис. солдат собрались на Замковой площади и двинулось на лагерное поле. Вместо трибуны – кузов грузовой машины. Один за другим поднимаются ораторы и произносят речи», - згадував очевидець подій. На фото - замковий майдан і вулиця Лесі Українки.

По вулиці - на човнах. В Луцьку періодично траплялися повені, які затоплювали цілі вулиці і райони. Велика повінь трапилася у квітні 1932 року. Прирічкові території затопило настільки, що мешканців певний час транспортувалися за допомогою човнів - ті, до хат яких вода підійшла упритул. У деяких місцях, коли вода спала, можна було рухатися додому тільки на човнах. На дальньому плані - будинки урядової колонії біля сучасної вулиці Шопена.

Диявольська машина. Коли в Луцьку вперше з'явилася карета з двигуном без кінної тяги, яку вже дехто тоді охрестив "диявольською машиною", поки важко сказати. У 1916 році таке авто вже було. Їздити на цьому чуді не могли інакше як у костюмі з відчуттям пілотування космічного корабля. Хоча про космос тоді ще масовий люд уявляв слабо. За кермо слугувала ручка, яку повертали в різні боки. Такі автомобілі фірм Panhard-Levassor, Benz та Ford наприкінці ХІХ століття були популярними. А інші поки проектувалися. Цей надзвичайний екіпаж сфотографовано на вулиці Староковельській. Тепер це Винниченка. На задньому плані – приватна жіноча гімназія. Зараз тут обласна прокуратура.

Штурм вокзалу. Це не фотографія, але малюнок. Його виконав художник Тушинський для ілюстрації події штурму військами Армії Австро-Угорщини луцького вокзалу. Тоді вокзал знаходився на нинішній вулиці Стрілецькій. На зображенні - вбивства, бійки,стрілянина, дим, взяття у полон. Посередині - невідома будівля. Проте художник зобразив і алюзії на луцьку тематику - імовірно, Стирову вежу замку Любарта і купол Братської церкви. Це єдина ілюстрація штурму луцького вокзалу, відома широкому загалу вузького кола.

Актори. Фотографували і малювали в давньому Луцьку не тільки архітектуру чи міський жанр. Особливий вид несалонної фотографії - це знімки акторів театру. Таких знімків збереглося кілька десятків. На фото - актриса Галина Дрогоцька театру імені Юліуша Словацького в Луцьку в одній зі сцен вистави "Королева передмістя" драматурга Костянтина Крумловського. У міжвоєнний період в Луцьку було кілька театрів. Частина з них зникали, перетворювалися в інші. Як пише дослідниця театрального руху в Луцьку у міжвоєнний період Софія Степанюк, «у середовищі інтелектуальної, фінансової, керівної еліти вважалося престижним ходити до театру, писати рецензії, брати участь у діяльності театральних товариств».


Старі поштові листівки і фотографії Луцька заворожують зображеним життям, цікавою архітектурою, виглядом вуличок і міських типажів. Нестандартні для нашого часу будинки, модний одяг луцьких панночок, знайомі місця, на яких бував тисячі разів – далеко не всі елементи, які становлять той притягувальний потенціал. Вони також показують певний позитивний приклад, те, через що міська культура вже пройшла, але нині втратила; провокують думати ширше, ніж завтрашнім днем без прив'язки до автентичного контексту.