Повстання Йосипів

Наші політики черговий раз показали, які вони далекі від простих людей. Країна третій місяць перебуває в стані передгромадянської війни і, напевно, інстинкт самозбереження мав би сказати: «Потрібно зупинитись, так далі не можна. Терпець народу увірветься».

Але вони далі «бикують», як гопники-початківці.

...Всі пам’ятають біблійний сюжет про те, як святе сімейство шукало пристанища у Віфлиємі. Я вже декілька років у передріздвяний період задумуюсь над тим, що тоді відчував Св. Йосип.

В східній традиції, в наших колядках він «Йосип старенький», йому нібито 82 роки. Але змалку моя бабуся говорила, що Св. Йосип був чоловіком в розквіті сил – 30-35 років. Деякі біблеїсти, особливо з протестантського середовища, це підтверджують.

Отож, чоловік в розквіті сил, з реальною спеціальністю – тесля (а тесля на Сході - це особливий фах, бо ж деревина дорога, зіпсувати жодної заготовки не можна) разом з вагітною жінкою шукає місце, де вона може народити.

І не знаходить…

Відчуйте цей відчай. Чоловік не може забезпечити елементарного для своєї сім’ї. Не може. Чому?..

Знайшли печерку з худобою. Звичайно, і час був інший, і люди були ближчі до тварин. До ХІХ ст. в Європі, у нас теж, жили з худобою разом. Тому стаєнка - е так вже і погано.

Але ж Марія має народити! А він не може знайти теплого закутка. Чи не має грошей, чи люди байдужі, чи такі обставини, чи світова економічна криза?..

Вертаємось до наших часів. Візьмемо, як приклад, трьох чоловіків 1971, 1981, 1991 років народження.

Перший - найстарший. У 1991-му йому було двадцять. Після армії, повний сил, сподівань, надій. А тут хаос, безгрошів’я, негаразди... І так майже всі 20 років. Криза 90-х, знецінення долара, революція 2004 року, криза 2008, знову знецінення долара...

А вже підростають діти, вимоги стають більшими. А він і далі заробляє тільки на найнеобхідніше: поїсти, якийсь одяг, побутова техніка в кредит.

Другому у 1991-му було 10. Хотілось таких спокусливих «Снікерсів» і «Марсів», джинси, кросівки. Але це все було дорого. Тато і мама і так віддавали все дітям. Потрохи життя налагодилось, в 2001 році він вже дорослий, в 2005-2006 створює сім’ю, бере в кредит квартиру. В 2008 році сам себе карає доларовим кредитом, втрачає роботу. Живе далі, але одним днем. Якось буде…

Третій у 1991-му тільки народився. Зараз він молодий, перспективний. Закінчив вуз, здобув фах. Але роботи нормальної немає. За 2,5 тис. грн прожити в місті, познайомитись з дівчиною, створити сім’ю - важко. Батьки трошки помагають. Що далі, старається не думати.

Мені ці - геть типові для України люди і ситуації - нагадують той відчай Йосипа: «Де буде народжувати моя дружина???»

Але Йосип святий. А українці - прості грішні люди. І вони їдуть в Київ боротись за своє життя.

Бо бували вже за кордоном і бачили, о у тій же Польщі життя простого поляка за 20 років кардинально помінялося.

Бо хочуть працювати і годувати сім’ю. Бо хочуть забезпечити майбутнє дітям. Щоб ті, хто народився у 2001 році, мав кращу долю.