Право на повстання

Україна – це Божа країна. Так перекладається вона із санскриту. Вся таблиця Менделеєва в корисних копалинах нашої землі. Тут найкращий клімат і місце під Сонцем. Достатня кількість прісної води. Вона стоїть на кристалічному щиті. Тут не має сейсмічних поштовхів. Тут родить все. Вона може прокормити пів-планети Земної кулі. Тут живе понад сорок тисяч років на одному місці автохтонне населення, яке надзвичайно розумне, оптимістичне, терпеливе і толерантне. Тому за таку землю, за таку територію точиться неоголошена війна на семи рівнях: і зі Сходу, і Заходу. Нині це називають – геополітикою.

У людей прокинувся ген свободи, людської гідності і почуття господаря за свою долю і долю своєї Вітчизни. «Ми не раби!»,- все частіше лунає гасло у пересічних громадян. А так, як не раби, то і вийшли на вулиці і майдани.

Уже понад два місяці триває мирний протест проти нинішньої влади, яка все тугіше затягує, мов зашморгом, свободу, а з нею і залишки паростків незалежності. І хоч ми себе вважаємо не рабами-кріпаками, а вільними громадянами, насправді – ми напів-раби.

У стародавньому світі, в епоху середньовіччя вільна людина мала право носити зброю. Для того, щоб в разі небезпеки, завжди міг захисти себе і своїх рідних, свою хату, свою землю. Тільки раб був позбавлений такої можливості. У козаків, а вся Україна була покозачена, в тому числі і Волинь, завжди була зброя, і при собі, і в хаті. Таку можливість спочатку відібрала Катерина 11 після зруйнування Запорізької Січі, а потім Володимир Ульянов (Ленін) відразу після жовтневого перевороту. Він озброїв свою гвардію з кримінальних злочинців, яких звільнив ще ліберал і масон Керенський, назвавши їх «красной гвардієй». Вона виділила свою озброєну структуру, яку назвала – «міліцією», що в перекладі з латинської мови означає «озброєний воїн».
Нижче наведемо уривок з промови червоного комісара Льва Троцького, яка увійшла в історію як «Инструкция агитаторам коммунистам на Украине» виголошену ним у 1918році перед відправкою червоних опричників на Україну:

«Товарищи!

…Вы,… отправляйтесь на Украину. Помните же, что нет труднее работы агитаторской, как на Украине… Коммуну, чрезвычайку, продовольственные отряды, комиссаров-евреев возненавидел украинский крестьянин до глубины души. В нем проснулся спавший сотни лет вольный дух запорожского казачества и гайдамаков. Это страшный дух, который кипит, бурлит, как сам грозный Днепр на своих порогах, и заставляет украинцев творить чудеса храбрости.

Это тот самый дух вольности, который давал украинцу нечеловеческую силу в течение сотни лет воевать против своих угнетателей: поляков, русских, татар и турок и одерживать над ними блестящие победы. Только безграничная доверчивость и уступчивость, а также отсутствие сознания необходимости постоянной крепкой спайки всех членов государства не только на время войны - каждый раз губили все завоевания украинцев. Потому они рано утеряли свою "самостийнисть" и живут - то под Литвой, то под Польшей, то под Австрией и Россией, составляя собой очень ценную часть этих держав. Эти бытовые особенности в характере украин¬цев необходимо помнить каждому агитатору, и его успех будет обеспечен. Помните также, что так или иначе, а нам необходимо возвратить Украину России. Без Украины нет России...»

Минуло майже 100 років. Під цією промовою можуть поставити підписи сучасні російські шовіністи, колоборанти п’ятої колони, які, розмахуючи російськими прапорцями, вигукують у Луганську і в Донецьку, в Одесі і в Криму подібні промови, розпалюючи національну ворожнечу та сепаратизм. А українські правоохоронці мовчать, СБУ не чує і не бачить...

Отже, народ, який є носієм влади в країні, роззброєний, незахищений перед насильством, бандитами і злодіями. Його повинна захищати міліція. Так пише книжка, Статут, Закон і Конституція. Це – логічно. Але багато прикладів нашої недавньої сучасності показують невтішні приклади протилежного.

«Мені цитували жахливу річ,- розповідає Любомир Гузар,- на чоловіка напав «Беркут», він отримав 63 удари!..Я часами теж думаю: ну, що то за люди в «Беркуті»? Це мусили бути чоловіки дуже низького інтелектуального рівня, бо нормальна людина так не повелася б. Мені аж дивно. Тим паче, що вони били не чужих, а своїх. Також там були присутні польські журналісти…». («ЗвУ», №50,26.12.20013).

Тепер вони не тільки б’ють, а й вбивають. На людей просто полюють, вчиняють засади і трощать автомобілі евромайданівців разом з головами їх власників. Вчиняють викрадання з лікарень поранених, вивозять в лісосмуги і там після катувань вбивають…Роздягають наголо і у 20 градусний мороз фотографуються зі своєю жертвою, регочучи та насміхаючись. Ці відео-сюжети побачив весь світ. Не бачать тільки наші можновладці, дивляться на ці події, мов через криві дзеркала.

“Vox populi – vox dei!”- гукали ще в древньому Римі. «Голос народу – голос Божий!». А в нашій Конституції у статті 5 також чітко записано: «Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ.»

-Чи має народ, беззбройний, беззахисний чинити спротив насильству, несправедливості і грабежу серед білого дня?- запитали журналісти у мудрого і старого екзарха Української греко-католицької церкви Любомира Гузара.

-Є такі ситуації,- сказав екс-патріарх УГКЦ в інтерв’ю газеті «Україна молода»,- коли збройний спротив дозволений. Коли влада вживає надмірну силу, народ має право боронитися… Сила нашого народу у миролюбстві. Влада б’є, але не має за що бити. Влада, яка б’є лише за те, що когось не любить, показує тим свою неміч.

-У конституціях деяких країн прописане право народу на повстання. Може й нам не завадила б така норма?- запитала журналістка.

-Не треба того прописувати у конституціях,- сказав Л.Гузар,- то є закон природи. Я маю право боронити себе та своїх ближніх. Як кожна людина. І маю право відповідати такими засобами, якими на мене нападають. За зброю можна братися, коли зброя звернута проти тебе. (виділ.авт.). (credo-ua.org).

А зброю і правда повернули проти всього народу, закріпивши її 16 січня законом, який так швидко підписав президент і відразу опублікували в урядових ЗМІ. Щотижневик «За вільну Україну плюс», ще у четвер, 28-го листопада 2013 року №46(477) на 4-ій сторінці опублікувала статтю Сергія Лещенка під влучною назвою: «Янукович обирає війну». Політичний аналітик передбачав такий хід подій, як гросмейстер у шахах.

Він передбачив, інший політолог передбачив, із столичного Майдану говорили і закликали, тільки не передбачували наші лідери опозиції, за виключенням О.Тягнибока. Вони самі злякалися того Майдану, на який з’їхалося біля мільйона людей. Вони не знали, що з цими людьми робити, як ними керувати, куди спрямовувати. Крім гучних і промовистих заяв та виступів з трибуни Майдану, які починалися і закінчувалися «Слава Україні!», вони нічого не пропонували. Люди стояли, приїзджали звідусіль, чергували вахтовим методом, створили САМІ блок-пости, організували самоврядування, харчування, патрулювання і т.д. і два місяці чекали команди, наказу від своїх лідерів, які назвалися «опозиціонерами». Сам Господь сприяв діяти для України, даючи чудову теплу і тиху погоду.

Але кожної неділі, кожного разу, коли приходило понад 200-300 тисяч чоловік, ніхто з лідерів опозиції не взяв на себе сміливість і сказав: «Отаманом буду Я!». 19 січня, уже була думка, що нарешті виберуть ОДНОГО провідника громадського об’єднання «Майдан». Та Арсеній «зіскочив» з прямого питання, який йому поставили «в лоб», сказавши, що народ являється головним рушієм. Не даремно народ дав йому козацьке жменя - «кролик». Він різними епітетами ганьбив уряд і президента.

Кличко весь час закликав лідерів Євросоюзу та Америки про введення санкцій проти представників влади, надіячись, що «Запад нам поможет». «Віталій Кличко є обличчям опозиції, але не її головою,- відмітила німецька газета «Neue Osnabrucher Zeitung”. Хоч злість проти режиму Президента Януковича зростає, водночас і збільшується розчарування бездіяльністю опозиції. З маси стриманих демократів виокремлюється готовий до насильства блок, який більше не вірить у мирне єднання. З досягненням єдності між окремими групами, що пересварилися між собою, доведеться зачекати,- зазначає газата «ПіК». (Володимир Шаров. Україна стане острівцем диктатури в Європі. 21.01.2014.-Інтернет). Дмитро Донцов писав, що «за моральним упадком еліти, слідує, як його тінь, заслужена кара нації».

Але народ, не «окрема група». Він не витерпів затяжної невизначеності і сам пішов до будинку Верховної ради. Проте, там їх зупинили спецвійська МВС «Беркут». З цього факту дивує: одних пропускають на мітинг «антимайдану», підвозять їм дрова, польові кухні, ще й охороняють, а інших українців – не пускають пройти туди, куди вони хочуть. Адже сама Конституція України гарантує «Кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання….(ст..33)» Спершу таких сміливців Арсеній назвав «провокаторами». Віталі Кличко намагався їх зупиняти і був облитий сухим порошком з вогнегасника. Ми так і не висунули ні новітнього Хмельницького, не знайшли і свого Вашингтона.

Це феномен у світовій історії. Народ без конкретного провідника, навіть без польового командира, без отамана САМ пішов у наступ на владу, яка його не чує і не бачить. Президент, гарант Конституції, після побиття студентів 30 листопада 2013 року нікого не відправив у відставку, ні Прем’єр-міністра, ні міністра МВС Захарченка. Це лише у цивілізованих країнах за такі події, вони самі подали б у відставку.

А тут, де живуть більше «за понятіями», а не за Законом, вдають, що нічого не сталося. Це, мовляв, хулігани, екстремісти, а тепер ще й називають – терористи, вчиняють погроми і антизаконі дії. Це автомайданівці напали на «Беркут» і переслідували їх… Сутички переросли у спротив. Спротив – у початок війни. Бо є уже не тільки тисячу поранених, а й вбиті. Пролилася справжня українська невинна кров від своїх міліціонерів, які згідно закону повинні їх же і захищати.

Адже Стаття 27.Конституції України гарантує: «Кожна людина має невід'ємне право на життя. Ніхто не може бути свавільно позбавлений життя. Обов'язок держави - захищати життя людини.Кожен має право захищати своє життя і здоров'я, життя і здоров'я інших людей від протиправних посягань.Стаття 28. Кожен має право на повагу до його гідності.Ніхто не може бути підданий катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує його гідність, поводженню чи покаранню.Стаття 29. Кожна людина має право на свободу та особисту недоторканність.Ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом.»

Але на разі, міліцейські погони захищають не людей, а владу, яка не жалкує бюджетних грошей і платить їм в подвійному розмірі, як на війні, обіцяючи і премії, і квартири, і компенсації за поранення, і реабілітацію в санаторіях тощо. Це тільки робітнику не має що втрачати крім своїх кайданів, а владі є що. Вони знають це, бо самі написали такий сценарій для своїх опонентів, як тільки прийшли до влади. Тобто, «що посієш, те й пожнеш».

Маючи за спиною пів-мільйону армію мітингуючих, лідери опозиції не скористалися нею, а лише вигукували вимоги про негайну відставку уряду і президента. Це виглядає, м’яко кажучи, бездарно, безглуздо і провокативно. Критично до таких гасел поставився і перший президент України, мудрий Л.Кравчук.

Радикального польового командира Помаранчевого майдану, екс-міністра МВС Юрія Луценка, генерала А.Гриценка, екс-міністра ЗСУ відтиснули від активних дій. А самі нічого не пропонували. І тепер, коли відступати уже не має куди, народ сам перейшов до активних дій, після невдалих переговорів із президентом 22 і 23 січня, зі сльозами на очах Арсеній видавлює з себе, що і я з вами, «якщо куля в лоб, то куля в лоб. Але чесно, справедливо»… Найбільш полум’яний був виступ був О.Тягнибока 22 січня. Не тільки ораторським мистецтвом він полонив присутніх на Майдані, а й глибиною переконань та рішучістю до конкретних дій йти не «до кінця», а до повної Перемоги. Однак, йому ще бояться давати «булаву» правління, бояться національного радикалізму. Опоненти з Луганська навіть вигукують, щоб заборонили ВО «Свободу».

Але «Рубікон перейдено, (Ale iacta est!)”. Питання поставлено на кон: або бути Україні незалежній з європейськими цінностями, або знову опинитися колонією Російської імперії з новою назвою Євроазійський союз. Міністр закордонних справ Російської федерації Лавров заявив, що Росія готова в любий момент подати братню підтримку українському уряду у наведені порядку від екстремістів. Ту «братню» руку ми добре відчули ще з Переяславської ради та більшовицької союзу, через яку загинуло від репресій, депортацій і голодоморів майже 40 мільйонів людей.

Забули наші лідери опозиції слова поляка за національністю, але українцем по духу В.Липинського, який ще на початку ХХ століття передбачав, що «ніхто нам не збудує держави, якщо ми самі її не збудуємо».

А для цього, якщо народ бажає перемогти, то повинен позбутися таких нерішучих провідників, як Арсеній Яценюк. Він може гарно виступати з трибуни, емоційно кричати «ганьба», «Слава Україні!», але не вести за собою масу, а не натовп, виявляється, що «кишка тонка». Таких провальних отаманів козаки викидали через вікно, де стояло козацтво зі списами. Бо як говориться в українській приказці: «Поганий друг гірше за ворога, так як ворога остерігаєшся, а на друга надієшся».

Отож, до роботи, українці!

Олександр Середюк,
письменник і публіцист