Головне – не бути осторонь

Складний час диктує непрості рішення.

Хочеться крайностей. Перше – рватися у гущу подій, бути «одним із», з кілком і щитом. Врізати хоч по одному шолому. За хлопців, яких підло вбили, за нахабство і озвірілість цих тварюк.

Є й інша крайність: зробити вигляд, що це тебе не стосується. А що? Навколо тебе мир і спокій, рідні живі і здорові. Звісно, ти переживаєш! Ну але що ти зробиш? Ти ж не супермен і не командос…

Перша крайність – це як у човні посеред бурхливого моря. Ти готовий? Фізично? Емоційно? Ризикуєш життям? Не страшно? Чи ти впевнений, що це – праведна боротьба з правильною метою, а не люта і сліпа помста?

Друга крайність – це катастрофа. Це – голова в піску. Це – та підла байдужість, яка ламала революції і знесилювала армії. Женіть її. Не вірте їй.

Насправді кожен з нас щось може. Перерахувати гроші на ліки бійцям Євромайдану. Підтримати місцевих активістів, які блокують внутрішні війська. ПРОСТО - ПРИЙТИ! І ти станеш частиною цілого, сильного, щирого.

Коли хтось вийде з лав Партії регіонів – чи то тихо, чи публічно, чи з заявами чи без – ми маємо аплодувати такій людині. Вважати її героєм. Дати можливість стати поруч.

Коли правоохоронці публічно чи приховано підтримують нас – вони мають право на амністію. Вони теж герої

Коли заможні люди допомагають хоч чимось – давайте їм аплодувати. І дамо місце поруч, навіть якщо Башкаленко чи Клімчук вийдуть з лав Партії Регіонів. Готовий їм дякувати і приймати, дати місце поруч.

Звертаюся до тих, хто у вирі боротьби: не забувайте демонструвати вдячність. Так, можливо вам здається, що за виконання громадянського обов’язку не дякують? Переламайте себе – подякуйте, обійміть. Всі, хто хоч на копійку допомагає, має відчувати і знати: саме вони важливі, саме без них було б гірше.

Нам усім треба вижити. І при цьому лишитися людиною – не озвірілою тварюкою, і не страусом з головою у піску.