"Осиний мед дикий" Ірини Савки

Не так давно у Видавництві Старого Лева з’явилася збірка новел Ірини Савки «Осиний мед дикий». І хоч авторка за освітою музикант і ніколи не писала оповідань, але в цій збірці їй вдалося торкнутися своєю ніжною рукою не лише струн музичного інструменту, але й струн душі кожного читача.

Правильно направлена творча енергія завжди подвоюється і з великою силою виштовхує на поверхню щось вартісне та до щему потрібне серцю. Так і вийшло з цією збіркою, яка відразу захопила своєю щирістю та відвертістю.

Передмову до книги написала Марія Матіос, яка вважає, що «це книжка-калейдоскоп, книжка-свідчення, де по-справжньому з журбою радість обнялась, де повнота життя дорівнює повноті смерті і де чесність із собою не суперечить Чесності Слова». Ірина Савка художньо задокументувала декілька часових відрізків і охопила не одну людську долю, яка знайшла спокій на сторінках цієї зболеної книжки. Такої сильної та правдивої водночас, як і саме життя…

Складається збірка з трьох розділів та вісімдесяти дев’яти новел, які розповідають правдиві історії, що авторка чула із самого дитинства і не змогла більше тримати у собі. Світлана Фесенко зробила чудові чорно-білі ілюстрації, які доповнюють, але не перенасичують книгу. У новелах багато ліричних замальовок, колядок, співанок, віршів, що линуть з глибин серця нашого народу.

Перший розділ «Білі полотна» розповідає про дитячі радощі та турботи. Перед нами з’являється маленька Софійка «худеньке дівча з великими сірими очима», що любить своє рідне село, бо «більше ніде так не пахнуть дикі полуниці, немає таких рожевих острівців материнки, зозулиних черевичків і дрібного дикого косатиння» С. 10. Дівчинка любить свою домівку та з нетерпінням чекає кожної зими, коли до діток приходить Миколай, коли на Різдво можна співати безліч колядок, що урочисто звучать у кожній хаті.

А маленький Олесь із завзяттям робить вертепну зірку, щоб під кожним вікном рідного села заспівати про народження Ісусика та принести додому багато смаколиків, якими щедро наповнювали торбинку хлопчика. А як же діти чекали і на прихід весни, на великодні свята, на крашанки та пасочки. «Христос воскрес! Христос воскрес! Радуйтеся нині люди, най між нами зла не буде…» - лунало на все село, долітало у кожну вбогу і багату оселю» С. 28.

А «великодні дзвони калатали в серці сяйвом, радістю, що розхлюпувала сміх і щирість» С. 52. Саме ці свята залишають у пам’яті дітей білі полотна. Ірина Савка змальовує світ, в якому зростали наші бабусі і дідусі, показує звідки походить наше коріння. Цей розділ наповнений духом села, духом свята, духом доброти та невинності.



Другий розділ «Червона нитка» вже із першої новели вносить напругу та жаль у серце читачів. Різкий контраст змінює світосприйняття і переносить в інший часовий простір. Перед нами постає нелегка доля переселенців, яких вигнали з власних осель, роз’єднали з коханими та рідними. Не всі змогли пристосуватися на чужих землях, відшукати втрачену долю, відновити надію та любов. Біль матерів за втраченими синами, яких пестили, викохували, вимолювали, не може зрівнятися ні з чим, бо «ніде на світі немає такої ваги, щоб виміряти материнський біль» С. 61.

Біль селян-господарів, в яких забрали все та вигнали на колгоспне поле. Біль за втраченим коханням, яке не змогло виправдати омріяних надій на особисте щастя. Біль зради, яка обпекла серце та витрусила душу. Біль спогадів за молодістю, яка промайнула так швидко, що й ніби не було. Біль думок, що «зраненими птахами повертаються в свідомість» С. 97. У цьому розділі стільки того болю, що для радості залишаються самі крихти. Згадується прислів’я «Життя прожити – не поле перейти».



Третій розділ «Божі квіти» розпочинається з розповіді про нелегку долю хлопчика-сироти, над якими збиткуються інші діти. А мудра бабуся Параня промовляє слова, що торкають аж до самого серця. «Діти – ви всі – Божі квіти, а ця невинна квітка, - кивнула на Гриня, - має обпечені долею пелюстки, і їй болить найбільше. Бійтеся Бога, не робіть більше цього, майте милосердя» С. 163. Хіба ж можна сказати вдаліше?.. Новели у цьому розділі доповнюють попередні. Деякі з них сягають і нашого часу. Тут людська доброта та ненависть, вдячність та зневага, материнська радість та сльози, любов та зрада. Все як у житті, бо ці оповідання і є самим життям, не вигаданим.



«Осиний мед дикий» Ірини Савки нікого не залишить байдужим. У когось він диким полином проросте у серці, а когось наповнить солодким медом. Переконайтеся у цьому самі.

Для сайту "Друг читача"