Різдво – Рід з двох

З давніх-давен людина намагається скласти календарну систему, яка б відповідала Божим – Всесвітнім ритмам. Основні вироблені людством одиниці відліку часу визначаються астрономічними факторами: доба - період обертання Землі навколо своєї вісі, місяць – період обертання Місяця довкола Землі; рік – період обертання Земля навколо Сонця.

Спільна для всіх календарна система досі не прийнятна. Ми торкнемося у цій статті лише окремої теми, але найбільш всезагальновідомої, не так по змісту, як по назві, це - РІЗДВО. Це свято святкують дуже чемно і набожно всі: і християни всіх напрямків та конфесій, і рідновіри. Святкують і за новим стилем –Григоріанським календарем, і за старим –Юліанським.

Тож давайте і ми пройдемося шляхами історії, традицій і звичаїв.

* * *

Чому ми називаємо “Різдво”, а не день народження? Чому це свято ми більше величаємо, як своє народження?

Слово “Різдво” не принесли до нас грецькі “просвітителі”. Воно наше рідне, українське. Це слово складається з двох слів: “рід з двох”.

Наші предки вважали нас, що ми діти Природи. І Михайло Грушевський нагадує нам, що ми “внуки Дажбога”. А Природа - це Божа книга, це жива мова до нас. Ми бачимо, що в природі немає ні Зла, ні Добра. Є явища, як: сніг, дощ, вогонь, вітер і т.д.

«Так Природа захотела.
- Почему?
- Не наше дело.
- Для чего? - Не нам судить»…, - співав Булат Окуджава.

Із тьми родиться світло. Із світла народилось Сонце. Спершу бачимо вранішню Зорю, а вже потім на небосхилі з’являється, “викочується” Сонце. Ніч родить Світло. Велична “жертва” Різдва! Щоб нове родилось, мусить старе умерти. Тобто примиритись, перетворитись у нове. Це нагадує биття великого Серця. Вся Природа навколо нас підпорядкована цьому ритму. Вона вічно жива. Тому ми говоримо: Бог Вічний. Так вірили наші предки. Так було в Природі.

Урочисто святкували це свято наші предки. На багато тисяч років воно старіше від народження християнізму, буддизму та інших світових релігій. На Різдво співають Коляди. Від слово “Коляда” постало “Календар”: коло - дар, що значить Земля зробила коло навколо Сонця.

Бог дав нам почуття, щоб сприймати навколишній світ, і розум, щоб осмислювати його. Коли дитятко народжувалось і мало всі сім чуттів: зору, слуху, смаку, нюху, дотику, положення в просторі, температурного чуття - вона вважалася повноцінною людиною. Пізніше, її мали право називати “паном”.

Спокон віків святкували ці дні шумно і радісно, щиро і весело. То був справжній народний карнавал. Але ігрова обрядовість цих днів в далекому минулому носила серйозний магічний характер. Вона була направлена на те, щоб ріс хліб і плодилась худоба, щоб в домі був достаток, в сім’ї щастя і перш за все - щоб не зупинялося життя.

А як святкується тепер це величне свято на наших українських землях?

Зимою, 24 грудня, завершувався 40-денний пилипівський піст. Наступав кульмінаційний момент зимових календарних свят - Різдво. 25 грудня у всіх народів від Піринеїв до Уралу починаються великі свята. Всі європейські народи відмічають їх дуже схожими обрядами. Різдвяні свята проходять рівно 12 днів і закінчуються 6 січня (по новому стилю, григоріанському календарю) одним із самих великих релігійних торжеств - Епіфанією, або Богоявищем і Хрещенням.

По юліанському календарю, або «старому» стилю початок свят - 7 січня, 13 січня Новий рік і закінчення свят - 19 січня - кутя - Водохрещення.

“Святі дні” канонізовані церквою і в уявленні більшості людей ототожнюються з християнством, з Різдвом Господнім, або хрещенням і явищем народним. Але насправді ритуальна частина, весь обряд, не кажучи і про характер, зародилась задовго до християнства. Більше того, церква весь час виступала проти гадань і проти відувань. Навіть ялинка вважалась язичеським пережитком. Але настільки були сильні стародавні звичаї і традиції, що зуміли вистояти, пройти через століття гонінь і заставити своїх гонителів пристосуватись до них. «Мирного прийняття християнства на Русі ніколи не було,-писав відомий митрополит і богослов Ілларіон Огієнкон.- Народ завзято боронив свою віру». Зрозумівши, що знести ці традиції неможливо, церковники об’явили їх своїми святами тільки з іншими назвами. Так ввійшли 12 новорічних днів в християнське богослужіння, так появилось одне із самих головних церковних свят - Різдво.

Ні в одному із чотирьох канонічних Євангелій (життєописань Христа) про день народження його не згадується. І зовсім не по забувчості авторів - Марка, Матфея, Луки та Іоанна. Справа в тому, що християнство спершу розвивалося як одна із сект іудаїзму. Євреї ж дня народження не відзначали, вважаючи, що “в ньому початок і вину всіх скорбій і страждань людини”.

Лише на початку ІІІ століття в Єгипті, в християнській общині Олександрії, стали, нарешті, святкувати Різдво, а також Хрещення і Богоявлення та робили це 6 січня.

Свято було повністю запозичене у єгиптян, які в той день йшли до Нілу “освящати” воду і славити явище Осіріса, що приходив з царства мертвих у вигляді живої зелені і пагонів. А незадовго перед цим, в ніч з 24 на 25 грудня, проходила містерія, під час якої із храмів виносили статую Ісіди з немовлям Гором (сином її і Осіріса) - цей звичай повністю перекочував у різдвяний “хресний хід”. З попелу жерці ліпили фігурки Осіріса і втикали в них зерна ячменю. Через 12 днів, коли зерна проростали, з криками “Осіріс воскрес!” фігурки кидали в Ніл. Прибавте 12 днів до 25 грудня, і ось 6 січня. 12-ть було святим числом у єгиптян.

Чому саме 12? Тому що в древньому Єгипті жерці, а до них шумерські зіркочоти помітили, що протягом року Сонце здійснює свій видимий рух по екліптиці - великому колу небесної сфери, почергово находиться в одному з 12-ти сузір’їв, які отримали назву “пояса Зодіака”.

Сонце переходило з одного сузір’я в інше, а на Землі весна міняла зиму і т.д., і цей круговорот повторювався незмінно і вічно. Так самі перші спостереження стародавніх астрономів за небесними явищами і прямий їх зв’язок з явищами земними лягли в основу первісних уявлень про світоутворення і породили міфи, з яких розвились потім всі релігії і обов’язкові їх атрибути - обряди і культи. А так як Сонце у всіх народів почиталось верховним і всемогутнім божеством, так як від нього залежало все життя на Землі, то і свята присвячені йому були самими розкішними.

25 грудня єгиптяни вибрали для свята не випадково. На нього приходиться кінець зимового сонцестояння. Ще в незапам’ятні часи стародавні люди звернули увагу, що декілька днів зимою Сонце знаходиться на небосхилі однаковій по довготривалості часу, і ночі тоді самі довші, а потім “повертає Сонце на літо”, і дні починають прибувати, тобто проходить ніби народження світила. І в зимових обрядах 12-днів люди ніби допомагали Сонцю в момент, коли воно слабіше всього. Ось чому ще до єгиптян, а тим більше до християн, уже в ІІІ тисячолітті до н.е. день сонцевороття вважався в Шумері днем народження бога Таммуза. З Двуріччя його культ перейшов потім до всіх народів Середземномор’я і Передньої Азії, в т.ч. і до стародавніх персів, які свого бога Сонця називали Мітрою, день народження якого відзначався теж 25 грудня.

На початку нашої ери мітраїзм проникає на Апенніни і ледь не стає державною релігією: імператор Авреліан об’явив Мітру покровителем Риму. І тоді батьки церкви в 354 році, не довго мудруючи, перенесли день народження Христа з 6 січня на 25 грудня. Не всі церкви підкорилися цьому рішенню відразу, а вірменська, російська, українська та інші православні християни не приймають його і по сей день. Вони відмічають Різдво 6 січня.

Що стосується нашого вітчизняного православ’я, то поскільки воно все ще користується юліанським календарем, який відстає від григоріанського на 13 днів, свято передвинулось аж на 6 січня.

Таким чином, Ісус Христос на сьогодні - єдиний і серед богів, що має три дні народження. По суті, Різдво Христове не тільки його, а також Таммуза, Осіріса, Мітри, Адоніса, Будди і багатьох інших його “сородичів”, що представляють культи померлих і воскресаючих богів, тобто умираючої і воскресаючої природи і пов’язаних з порами року сільськогосподарських робіт. Хто бажає більш детально про це дізнатися, може в Інтернеті переглянути відео-фільм «Дух часу».

Тепер з’ясовано, що сучасна дата відзначення християнського свята відійшла від астрономічної (язичницької - народної) дати майже на півмісяця. З переліку язичницьких народних свят наочно видно, які свята були замінені християнськими святами:

Різдва Божича - Коляди 22.ХІІ на Різдво Христове - 7.І; Свято Дани або Водокрес - 2.І, Богоявлення Господнє - 19.І; Новоліття (1 весняний Молодик) Щедрий вечір - 8.ІІІ Обрізання Господнє, Василя - 13-14.І Вербниця (Вербіє) - 16.ІІІ - Вхід Господа в Єрусалим - 20.ІV Навський Великдень - 20.ІІІ - Страсний Четвер - 24.ІV Великдень - 23.ІІІ - Пасха, Воскресіння Христове - 27.ІV Благовіщення, Свято Матері-Землі - 25.ІІІ - Благовіщення Пресвятої Богородиці - 7.ІV Свято Ярила (Юрія) - 23.ІV - Георгія Великомученика - 6.V Русалії - 11.V (Зелені свята) - П’ятидесятниці, Пресвятої Трійці - 15.VІ Купайло - 20-21.VІ - Різдво Івана Хрестителя - 7.VІІ Свято Рожаниць - 8-9.ІХ - Різдво Пресвятої Богородиці - 21.ІХ Покрова Матері-Землі - 1.Х - Покрова Пресвятої Богородиці - 14.Х Калита - 30.ХІ - Апостола Андрія Первозваного - 13.ХІІ Велес (Мороз) - 6.ХІІ - Святителя Миколая - 19.ХІІ.

Юдеї користуються місячним календарем, а християни недосконалим юліанським календарем, який за кожні 128 років пересувається на 1 добу вперед. Ця похибка юліанського календаря призвела до того, що з кожним новим століттям християнська “Пасха” віддаляється від юдейської все далі і далі.

На Волині, як і по всій Європі, за народними уявленнями святки були чарівним часом. Вважалось також, що коли наступали самі довгі, холодні хуртовинні зимові ночі і імла різдвяних морозів покривала землю, тоді особливо оживлялась, пробуджувалась і ставала особливо небезпечною “нечиста сила”: відьми, чорти, духи тощо. “У святкові вечори відьми вештаються по землі”, - зазначено в одному з народнопобутових календарів (Борисов Н., Чубинський П. Календарь Юго-Западного края на 1973 год. К., 1872). Її старались налякати, відігнати з дому і тому палили багаття, світили свічки, або робили великий шум-гам. Чи не тому і шампанське стало традиційним новорічним напоєм в наші дні, бо воно ж “стріляє”!

Про особливу роль святочного періоду виріс цілий ряд заборон і обмежень. Вони, начебто, повинні були захистити людей від впливу ворожих сил. Поступово первісна захисна функція заборон забувалась, і вони дотримувались неусвідомлено, в силу давньої традиції, як обов’язкова риса свята. Щоб прожити весь вік в злагоді, на свят-вечір і Різдво не можна було лаятись, сперечатись, карати дітей тощо. До свят намагалися повернути усі борги і навпаки - в святкові дні нічого не позичати, вірячи, що це призведе до бідності. Народні звичаї вимагали напередодні Різдва забути всі кривди і зберігати хороший настрій. Віддаючи данину християнським нормам моралі і святенництва, в деяких заможних сім’ях до святкового столу запрошували бідних. Мудро сказав київський митрополит Володимир, що під час посту головне не їсти… один одного.

Неодмінним елементом свят було гадання, колядування, свят-вечір, багата кутя, які не дивлячись на суворі заборони з боку ортодоксальних попів, збереглись і укріпились до сьогоднішнього дня. Адже в жодній європейській християнській країні не святкують так, як у нас, на Україні. З ними було пов’язано дуже багато звичаїв і обрядів. Вони були скеровані на покращення добробуту сім’ї, успіхів у господарському і особистому житті. Хоч в обрядовості відігравала певну роль християнська символіка і атрибутика, але саме родинне свято мало переважно народний, а не церковний характер. 12 днів від Різдва до Хрещення були часом відпочинку селян від повсякденної праці. В цей період припинялись усі господарські роботи за винятком найнеобхідніших.

Новий рік також є святом народження Нового місяця, або святом Василя. Це ім’я пов’язане з Місяцем і кастою вайшів (тобто, селян), які за арійською міфологією утворилися із черева першолюдини – Пуруші. Звідси походять слова – «весь» (село) «всі» . Недаремно, саме цього дня християни святкують на восьмий день Різдва Христового «обрізання Ісуса Христа». Саме Місяць виступає фалічним символом, що пов’язане з чоловічою силою, “насінням“.

Стародавні свята забуваються, або спотворюються. Найважливіші свята були зсунуті в часі – а це призводить до повної втрати магічної дії Свята і перериває зв’язок минулого, сучасного і майбутнього нашого народу.

«Перервана нитка часу,- зазначив дослідник Сергій Куликов. – Це трагедія прибічників будь-якої релігії».

Наступає Новий рік і ми на всіх шпальтах газет, радіо і телебачення, один з перед другим виголошуємо про назву року (Змії, Мавпи, Тигра і т.п.), не за НАШИМ, українським, самим древнім календарем світу, а за Східним календарем. Цим ми розписуємось у своїй меншовартості, малоросів, людей нижчого сорту і третього світу. Але це зовсім не так. І той, хто хоч трохи наближається до справжнього пізнання історії, той встане з колін і вже ніколи не буде рабом чужої казки про «богообраних».

Приймаючи Трипільську цивілізацію – Ататти-Оріяни за вихідну точку праукраїнської релігії, ми лише приблизно можемо стверджувати, що на українському календарі нині 7523 років. Таке літочислення найточніше збігалося б з датуванням Києво-руської літописної традиції. Правда, й вона була позначена візантійсько-християнськими впливами.

Якщо уникнути літочислення від Різдва Ісуса, то можемо скористатися літочисленням наших літописів, лише назвавши його не “від сотворення світу”, а приміром, “від Трипілля -Аратти”. Тоді на нашому календарі буде не 2013 від різдва Ісуса Христа, а 7523 рік від Трипілля-Аррати. Така дата була б цілком обґрунтованою історично, для України, для нашого народу, нащадків аріїв і воїнів Світла. Японці відзначають свята за своїм календарем, китайці - за своїм. Пора і нам, українцям, найдревнішій нації світу, жити за СВОЇМ календарем, пишатися своєю історією і своїми героями.
Тож вживаймо дари Божі, навчаймося жити в гармонії з Природою і свято бережімо нашу національну пам’ять.

Українські рідновіри відзначають різдвяні свята, як і всі інші народні свята, так, як колись це робили наші давні предки до християнського приходу, що наближенні до астрономічних подій і часу. Адже важливо зберігати прив‘язку до чисел, до ритму Сонця і Місяця. Бо кожна цифра, кожен час в певному періоді року має свою магічну силу, яка відповідає арійській міфології, космічній енергетиці і Божої благодаті.

На Русі будь-яке запозичення у ворога сприймалося як рабська залежність від нього. Тож святкуйте своє, бо пов’язане воно з Космосом і Богом. Заспіваймо стародавню колядку:

«У всіх усюди на Україні,
Світло приходить, як Божий дар,
Отож, йому ми радіймо нині,
Даруймо радість своїх сердець».

О.СЕРЕДЮК, доктор філософії,
історик і етнограф,
член Національної спілки краєзнавців України.

ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА

Зелинський А. Конструктивные принципы древнерусского календаря. Контекст,1978. - М.,1978
Климшин И. Календарь и хронология. - М., 1985, 1970.
Куликов С. Нить времен. - М., 1991.
Лозко Г. Українське народознавство. - К.: Зодіак-ЕКО, 1994.
Огієнко І. Українська церква. - К., Україна, 1993, с. 148-155.
Селешников С. История календаря и хронология. - М., 1970. М., 1991.
Знойко О.П. Міфи Київської землі та події стародавні. - К., 1989.
Нечуй-Левицький І. Світогляд українського народу. - К., 1992.
Афанасьєв А. Поэтические воззрения славян на природу. - ВЗТ. - М., 1994.
Килимник С. Український рік у народних звичаях в історичному освітленні. - Вінніпег, Торонто, 1963 - т. 5.