Я погана мати

Виявляється, я погана мати. Такого сенсаційного висновку дійшла просто зараз. Якось раніше мені таке на думку не спадало. Чому зараз – пояснюю.

Син – студент, вчиться далеко, приїхав на канікули. Я була у нього в листопаді. Він наступного разу приїде в найкращому випадку наприкінці січня. Нечасто бачимося, що й казати!

Ні, я не зовсім погана. Все-таки на вокзалі зустріла, додому привезла. Як там у казці – «помила, нагодувала, спати вклала»? Ну десь приблизно так. Про життя студентське, далеке від дому, розпитала. Про свої новини розказала. Дівчину кохану з іншого міста дозволила на Новий рік запросити, пообіцяла її прихистити, навіть подарунок приготувала.

Далі – більше. Кишенькових грошей виділила. Сорочки попрала-попрасувала, шкарпетки поштопала, пальто в хімчистку занесла. Окуляри нові замовила, футляр до них підібрала. Батарейку в годиннику замінила. Черевики в ремонт здала-забрала.

І все ж щось не так!..Щось зі мною не те! От ніби й стараюся, все для синочка коханого – а ніби й не все. От тут мене й осінило: виявляється, я начисто позбавлена бажання будь-що нагодувати! Причому стосується це і сина єдиного, і дівчини його – а вона ж така струнка, аж прозора. Їй би холодців, голубців, та побільше! Та сала, та вареників!

А натомість ловлю себе на думці, що діти вже цілком дорослі, непогано, аби самі могли собі раду дати. Кінець-кінцем, повний холодильник – у повному розпорядженні. А разом готувати хоча б для самих себе – проведення часу ніскільки не згірш за, скажімо, сидіння перед одним комп’ютером за черговою серією чергового детективу.

Чи навіть за найновітнішим фільмом жахів. По-перше, однозначно корисніше. По-друге – продуктивніше. Та й дає змогу ближче пізнати одне одного. Це навіть якщо не враховувати обопільної корисності обміну знаннями, навичками, вміннями. А ще – чудова змога потурбуватися одне про одного.

Чи це все ж я мала б піклуватися про всіх? Жарити-парити-варити? Перше, друге і салат. Тобто «і компот». Ну, словом, і те, і те. І ще бажано коржиків до компоту.

Зрозуміло, що так би було простіше. І для нього, і для неї. Діти ж на канікулах, хай відпочивають. Як на мене, відпочивати, весь час лежачи на дивані – тупо.

Згадуючи відомий вислів про рибу і вудку, думаю про одне: мало дати вудку, треба ще навчити вудити. А то раптом станеться так, що на момент отримання з люблячих батьківських рук тієї самої вудки у коханого чада вже не залишиться ні бажання, ні вміння чогось вчитися? А натомість буде чітко усвідомлене переконання, що батьки даються людині один раз, і прожити своє життя вони повинні так, щоб дитятку не довелося перетрудитися ненароком.

Навіть якщо дитятку коханому вже давно за...Навіть якщо батькам уже самим потрібна допомога. Навіть якщо від початку воно було й не проти чогось навчитися, щось зробити власноруч, комусь допомогти.

Ми самі робимо своїх дітей. Спочатку – у прямому сенсі. Потім – виховуючи. Когось зроблять самостійним, дорослим, самодостатнім. Когось – розпещеним, інфантильним, безвідповідальним.

Я вважаю, лише заздалегідь підготовлена до дорослого життя дитина легко знайде своє місце в цьому житті. Тому не смажу три види м’яса на обід, не кручу виварку голубців, не печу до півночі пирогів, аби порадувати своє маленьке, таке хорошеньке, таке дев’ятнадцятирічне, таке під два метри...

А може, справа взагалі в іншому? Хвалити Бога, не загрожує нашим дітям голод. Принаймні, я не знаю жодного випадку, коли б у сучасному місті за живих батьків діти страждали від недоїдання чи хвороб, ним викликаних. Можливо, десь і таке є, але це вже взагалі за межею добра і зла – в абсолютно асоціальних сім’ях, де неблагополуччя суцільне: моральне, психічне, а відтак – і фізичне, і матеріальне. Я не про це.

Може, праві психологи, які стверджують: проблема – у відсутності тепла, розуміння, душевних лінощах. Саме тому на зайву вагу часто страждають люди, які не мають змоги або банально лінуються отримувати від життя інші насолоди, окрім примітивних: поїсти, поспати.

І тоді виходить, що бажання нагодувати – від невміння порадувати людину в інший спосіб? Відсутності часу вислухати, зрозуміти? Вічного поспіху, неуважності до її проблем, інтересів, потреб – знову таки, окрім найочевиднішої: їсти? Нагодувати простіше і швидше, ніж зрозуміти, розрадити, навчити?

Може, я не така вже й погана мати?