Що будуємо?

Вкотре здивувала Європейська площа. Ні майданом її називати не хочеться, ні Антимайданом. Хоча так цю сукупність народомісць називають вже навіть у офіційних міліцейських документах. Власне, здивувала не площа, навіть не мітинг на ній. Подібні зібрання там не вперше, тут і дивуватися нічому.

Подив у мене викликало гасло,під яким це все відбувалося.
«Збудуємо Європу в Україні!» - це про що? Що будуватимемо?

Давайте детально. Що для людини іззовні, так би мовити, Європа? Культура насамперед. О, так у нас із цим порядок. Херсонес, Софія, Хотин, музеїв-бібліотек ціла купа всяких! І не треба нас вчити!

А те, що плюємо жувачку просто собі під ноги і матюкаємося так, що з колишніми чоботарями та грузчиками не порівняєш – не хочеться людей ображати – так це наша справа, особиста.

Живу так, як хочу! Нічого мені вказувати! Я культурна людина, а хто вважає інакше – так це його проблема! І взагалі, у нас так і депутати говорять, і самі міліціонери. Подумаєш!

От щодо духовності – це якраз Європа у нас вчитися повинна: он скільки церков, соборів, монастирів, Лавра, та ні, цілих три! Байдуже, що настоятель принаймні однієї цілком підтримує звірське побоїще, влаштоване спецназом проти свого народу. Та ще й, схоже, благословляє на наступні.

А як же, шановні парафіяни, любов до ближнього? Чи це ті, ближні, самі винні? Треба ж було другу щоку підставити, а не обурюватися і справедливості вимагати.

Що там далі з європейськими цінностями? Закон? О, з цим у нас все супер! Законів більше, ніж достатньо, і досконалі вони нібито, хороші, але...як правопис у Вінні Пуха... «трошечки кульгають». А тому ніколи не знаєш, як треба чинити, щоб по закону. Тому що виявляється, як не вчини – щось та порушиш.

От була у мене ситуація – закривала підприємницьку діяльність. Всю звітність податкову за останні три роки пред’явила, з усього добросовісно зняли копії. На своє питання «Навіщо, у Вас же є все це – другі екземпляри, причому не лише за ці роки, а ВСІ?» отримала відповідь: «Та де ми їх шукати будемо, простіше у Вас взяти заново!» А виникле по ходу запитання, чому я не здала звіт по НДС за якийсь-там квартал №№-го року, переросло у вияснення, чи взагалі повинна я була його здавати, чи повинні мені були нарахувати штраф за неподачу, чи, може, нарахувати мені штраф зараз?

Цілий відділ намагався розв’язати дилему, яка звелася до простого: вимагати з мене щось заплатити чи якось і так обійдеться? Вирішили, що порушенням це все ж не було. Так я і досі не знаю: в чому була моя помилка, і чи була взагалі.

Можна ще згадати про повагу до особистості, але що тут згадувати? Тітку, яку випадково зачепиш ліктем у маршрутці, - а вже за мить вся маршрутка знатиме твій родовід до сьомого коліна? Ніякі вибачення тут уже не проходять. Чи іншу, з якою випадково зіткнулися возиками в «Там-Тамі» - обидві вибачилися, посміхнулися й роз’їхалися кожна в свою сторону?

Чи, може, такого насуплено-колючого підлітка, який у тролейбусі миттю підвівся, щоб дати місце мамі з малюком? А кажуть, молодь нечемна, невихована. Знаєте, вона різна. Кого виховали – чемний, кого забули – ну вже який виріс!

А до чого ж тут Європа? Було б до смішного наївно сподіватися, що з підписанням цієї горезвісної Асоціації ми станемо добрішими, чуйнішими, терплячішими...Хоча куди вже терплячіше! Дотерпілися!

А до Європи все таки нам вкрай потрібно! Не на заробітки, не на закупи і навіть не на екскурсії. А до того, що прийнято зараз називати «людськими цінностями»: поваги до самих себе, до оточуючих. І тоді кожен зміг би адекватно оцінити кожне своє досягнення. Одні – прийнятий закон, освоєні (а не присвоєні!) державні кошти, побудовану дорогу не до вілли правителя в першу чергу, а туди, куди ходять люди – до школи, до лікарні, до пенсійного фонду.

Інші – помитий під’їзд, поремонтовані не «на зараз», а як слід, сходи. Якісні чоботи, в яких не соромно і на вечірку. Дитячу книжку з римами цікавішими, ніж «пішов-прийшов» і картинками, на яких впізнавані звірятка і усміхнені ляльки, а не жахливі потвори з неприродніми виразами облич-мордочок.

Інакше так і будемо їздити на червоне світло, перебігати дорогу, де заманеться, пити пиво, не відходячи від каси...

Може, побудувати Європу у нас – не таке вже й недолуге гасло? Може, починаємо вже? Тільки всі – разом і кожен – із себе?