Моя громадянська позиція

Я завжди була поза політикою. Хоча внутрішнє єство противилось численним зловживанням влади, корупційним схемам, злодійству як «зверху», так і «знизу», моральній деградації суспільства, що певно було спричинене моральною низістю нашої верхівки. Я загороджувалася від усього цього любов’ю: до своєї сім’ї, близьких, колег, тих, хто потребував допомоги. І молитвою. Хоча моя молитва не така ревна, як мала би бути, однак під Божим прихистком жилося трохи легше. Доки в країні не розпочалося те, що не має жодних обгрунтувань: насилля і суцільна брехня.

Сьогодні – б’ють усіх: як молодих людей, так і старших, як журналістів, так і громадських діячів. І не тільки застосовують фізичну силу, а й намагаються позбавити свободи.

Мені не подобається, що до активістів євромайдану відкривають кримінальні провадження за висловлювання проти чинного гаранта і влади. Тоді потрібно засудити усіх гумористів, поетів, письменників, шоу-менів, а також політиків, які відкрито критикують президента та інших можновладців, а інколи навіть насміхаються з них. Засудити всіх, хто висловлює свою думку у соцмережах проти дій чинної влади й перебуває в Києві на євромайдані. Знову ж таки арешти – вибіркові. І це не тільки неправомірно, а й не по-людськи.

Цікава історія сталася зі встановленням 25 листопада прапора Євросоюзу біля приміщення Луцької міської ради. 14 грудня ж пролунала заборона прокуратурою обласного центру з обгрунтуванням, що Луцька міська рада не мала права встановлювати прапор ЄС, бо він не є ані Державним прапором, ані символікою міста. Хоча 14 жовтня цього року, коли біля приміщення Волинської облдержадміністрації на Київському майдані поруч з прапором області і Державним стягом повісили прапор Євросоюзу, прокуратура мовчала. Знову правосуддя – вибіркове.

Я – за мир та спокій у державі. Але коли мого ближнього брехливо звинувачують, я не можу мовчати.

Я – за прозору судову систему, без корупційних схем. Але я не можу мовчати, коли все продається і все купується.

Я – за свободу слова. Але я не можу мовчати, коли український народ вважають за рабів.

Я – за якісну освіту. І я не можу мовчати, коли до влади потрапляють люди з підробленими документами про освіту та нефахівці.

Я – за якісну медицину. І я не можу мовчати, коли українські лікарі змушені рятувати людей без необхідного медичного обладнання й без ліків, яких немає в Україні.

Чи я за Європу? Я хочу, щоб Україна була Європою. Без корупції, без насильства, без хамства, без злодійства. Багатою на культуру, вихованість. З достатнім рівнем життя. Щоб не думати в майбутньому чи купити сьогодні хліб, а завтра цукерки дітям, чи купити дитині куртку за 20 грн. на гуманітарці, чи за 800 грн. у магазині.

Дуже сподобалась мені думка журналіста «Української правди» Сергія Лещенка, який у своєму блозі на УП від 17 грудня у статті «Три больових точки влади: Ахметов – у Лондоні, Клюєв – у Відні, Саша Янукович – на Печерську» http://blogs.pravda.com.ua/authors/leschenko/52af44d823083/ закликав українців пікетувати офіси (а можна й квартири) найбільш владних чиновників.

Думаю, що на даний час, коли йде повне ігнорування влади простих українців й залякування їх арештами, це можливо і є виходом. Нехай їм теж буде соромно!