Оскоромнилися... чи пак, відмайданилися

Новини з «фронтів»

Були. Усі. З усіма дітьми. Враження навіть не двоякі. Ділюся. З позитивного.

1. Прекрасно, багато людей, дорослих людей, навіть літніх людей, багато людей з дітьми, атмосфера піднесення, кожен усміхається, на зауваження: «не куріть, будь ласка, тут діти» - реагують цілком адекватно, сигарети гасять.

2. Цей, містечковий майдан, як і більшість майданів по Україні, він ніби запасний плацдарм. Маячок тим, хто думає, що, справившись з тими тисячами, сотнями тисяч на майдані, покінчить разом з усім «бунтом». Ні. Так не буде. Тут стоять не ті радикали, які першими кинуться на кийки і танки, тут стоять поки що люди, нейтральні, войовничо нейтральні. І вистачить сірника, щоб войовничість переважила.

3. Є багато й войовничих, яким, поки, заважають обставини. До пори, до часу. Містечкові провінційні майдани – це той резерв, на якому УПА колись трималася до середини 50-х, коли основний склад давно уже було винищено і вивезено.

4. Колись читала якийсь вікторіанський роман, то там, щоб зустріти весь цвіт невеликого провінційного містечка (який один одного дуже добре знає, не лише в обличчя, а й усю брудну білизну). Гарна нагода зустрітися, походжаючи попід ручки, обговорити останні новини у благородних сімействах, поремствувати на владу, похвалитися дітьми. Тут і феміністки, і рухівці, і хористи, і учасники усіх попередніх майданів, а вже журналістів і блогерів… не злічити. Усі з камерами, фотоапаратами, мобільними.

З негативного.

1. Все тече, все міняється. Не міняються лише обличчя майданівських демагогів і їхні гасла. Вітів, Бондар… Слава нації, смерть ворогам. І все по колу, ніби пластинку їм записали при народженні, а з тих пір жодного разу не змінили.

2. Скільки можна мусолити тему провокаторів? Які, людочки, які провокатори на Волині? Чи тут хоч хто, хоч раз хоча б плюнув на вушанку якому скромному мєнту, що стоїть собі, лапки на пузіку склав і добродушно на це все дивиться? От заладили: провокатори, будемо стояти проти провокаторів, будемо їх вичисляти. Кого вичисляти? Дивишся: пенсіонери є, студенти є, мамки з дітьми є, дряхліючі бізнесмени середньої руки є, потріпані життям, давно затаскані «волинські політики» є. Всі один одного знають. Всі один з одним вітаються (та й скільки того Луцька, тут кожен кожному брат, сват, кум, кум кума чи сусід сестри). Які провокатори?

3. Звук на сцені жахливий. То аж у вухах лящить, віддаючись луною, поїдаючи сам себе. То втікає кудись, що залишається тільки слухати новини сусідніх групок.

4. Прапори Свободи. Ні, я розумію, без політиків такі справи не робляться. Але. Віче було «народним»? Ніби так. Партійна приналежність тих, хто поприходив, дуже сумнівна. Кожен ніс з собою прапори України, ЄС, на біду, УПА. Жодних інших прапорів, крім свободівських, не було. Сторонньому глядачу могло б здатися, що це мітинг Свободи (тьфу, затягали таке гарне піднесене слово). Але ж, перепрошую. Я особисто не лише досить насторожено до цієї політ сили ставлюся, а ще й жодним чином не хочу, щоб мене з нею асоціювали. То ж чому?

І відійти від тих прапорів не було жодної можливості. Хлопчики з древками поставали по периметру і розсипалися у центрі. Щоб, навіть якщо дуже хочеш, то не відійшов. Оце злить.


З нейтрального.

На майданах холодно. Майданівцям, не лише київським, бракує теплого пиття, харчування і т.д. Тому по можливості, оті носії войовничого нейтралітету, могли б підтримати цвіт нації, і принести хоч кілька пакетиків чаю і пару булочок.
А, ну і ще. Хотілося б точності дефініцій. Ну яка революція? Нам ще до революцій, як мідному казанку до іржі.

От так от.

А ми грітися.

П.С. А ви все ще купуєте "ригівські" товари у "ригівських" магазинах?