І пішли розвантажувати «люміній»

Відомий армійський анекдот. Старшина оголошує взводові: «Сьогодні усі йдуть розвантажувати «люміній». Рядовий Петренко поправив: «Алюміній». Старшина вперто повторює своє. Солдат знову поправляє: «алюміній». На третій раз взвод пішов таки розвантажувати «люміній», а Петренко одержав два наряди поза чергою.

На диво, схожого «старшину» я зустрів у особі… водія маршрутного таксі « 27-а об 11:20 26 листопада. Простягнув своє посвідчення «почесного громадянина Луцька», підписане міським головою, яке дає дає право безоплатного проїзду у міському транспорті. Не перебільшу – таким користуються в Луцьку 2-3 людей.

- А це ще що таке? – нервово вибухнув водій, ніби я заміть законного документа простягнув шматок картону. – Таких (!) не возимо. Понаписують всякого… Я вас не повезу. В мене не написано возити таких (!), - і тицьнув пальцем у перелік пільгових категорій.

- У вас перелік датований 2012 роком, - кажу. – Ви ж бачите.

- Я нічого не знаю. А за посвідченням прийдете у міську раду...

І безцеремонно засунув моє посвідчення собі в кишеню. Мої докази, що це вина перевізника, бо не оновив рішення міської ради, аж ніяк не вгамували «старшину». «Люміній» і все! «Тут про таких не написано».

І лише моя категорична вимога повернути документ, який він не має права конфісковувати, і запевнення, що він його сам принесе мені, вплинули.

Безумовно, настрій був зіпсований. Щодня у своїй громадській роботі користуюся маршрутками. Зустрічаю переважно нормальних водіїв. Але є і грубіяни, які з презирством ставляться до пільговиків, пенсіонерів, називаючи їх «товаром» чи ще й гіршим словом. Це з категорії тих, про яких ідеться у народному прислів’ї: «Такий за копійку і воли до Києва пожене».

А пільговики – люди в літах, хворі.На їхню долю випали важкі роки війни, післявоєнної розрухи, комуністичного «раю», вони створювали економічний потенціал країни. І їм боляче слухати докори, образи на кшталт, що їх багато розвелося, що документи вони купили на базарі.

Вочевидь, управління транспорту і зв’язку міської ради не нагадує перевізникам про етику людського спілкування, забуває вимагати оновлення документів, які ухвалює міська рада щодо перевезення пасажирів. Бо випадок, про який я розповів, за три останні місяці трапився зі мною втретє. А що вже говорити про інших?

(Написано для газети «Луцький замок»)