Ностальгія за радянською торгівлею

Сьогодні від самого ранку патріотичні пісні й гасла на нашому Майдані змінилися рекламними слоганами. Луцький Універмаг святкує першу річницю в своїй новій іпостасі. Вітаю!

Хто старший років 30-ти, пам’ятає – було в житті радянської людини магічне слово «база». Не овочева, куди час від часу вивозили на добровільно-примусову працю інтелігенцію, як студентів «на картоплю». Не військова, про які ми тільки й знали, що «натівські агресори» щось там готують таке жахливе. Про наші військові не говорилося навіть пошепки.

Ні, ЦЯ база була мрією. Предметом гордості одних і заздрощів інших. Перші – така собі каста обраних. Керівництво міста-району-області-райкому-профкому-суду-Бо’зна-чого-ще. Тут же – працівники торгівлі і наближені до них. Звичайні, прості, смертні – другі. А якщо рахувати за спроможністю доступитися до сяких-таких матеріальних благ – то в далекій-далекій сотні позаду.

Тому що, як казав сатирик, «всього мало, а всіх – багато, всього на всіх не вистачає». Якось моя кума зустріла однокласницю, що працювала на такій базі. Знаєте, як вона це пояснила? «Ну, на базі, де всякий дефіцит». А по паузі додала: «І імпорт».

Ось уже й часи змінилися. Відійшло в минуле саме поняття «дефіцит». Імпорту стільки, що й не раді вже. А психологія радянська залишилася. Скажіть, прошу, що мали на увазі креативні менеджери, коли творили лозунг «Універмаг Луцьк. Як для своїх»? Що це? Невдала алюзія на «ексклюзивність»? Натяк на можливість причетності до якоїсь «еліти»? Свідомий (чи не дуже) намір побудити бажання долучитися до цього «елітарного клубу»?

Не знаю, може, саме тому так дратують бігборди з цим текстом. Це що мається на увазі? Що є якісь «свої», яких обслуговують десь по вищому розряду, і є Універмаг, у якому і Вас обслужать так само.

В інших магазинах, значить, обслуговують не так? Погано? Неввічливо? Не пропонують такого різноманіття, таких привабливих цін, таких щирих посмішок продавців? У чому фішка?

Як на мене, хотіли, як краще. А вийшло – ну, Ви ж знаєте. Така собі туга за дотичністю до «бази», до «імпорту», до «дефіциту» - і гра на ній. Хочете «зійти за свого»? Приходьте до ЦУМу! Поспішайте, бо «своїм» стане хтось інший!