З днем народження, Сергію Сергійовичу!

Арістотель казав, що дружба – це одна душа на два тіла. Хочеться, щоб це був якраз той випадок, коли засновник формальної логіки не мав рації. Душі у нас різні хоча б тому, що на мою і на його надто вже різного масштабу перепали турботи. І все-таки насмілюся назвати цю людину своїм другом. Та хоча б із суто егоїстичних міркувань: не кожен може назвати своїм другом таку людину. Таку, як Сергій Бондарук.

Сергій Бондарук – голова правління відкритого акціонерного товариства «Гнідавський цукровий завод». Називаю посаду, щоб читач переконався у неспівставності масштабів клопотів: звичайного провінційного журналіста та директора підприємства, до якого мають стосунок – тобто напряму чи опосередковано задіяні у вирощуванні буряка та отриманні готової продукції – близько ста тисяч волинян. Яка це частина працездатного населення області? Одна четверта? П`ята? Значна!



Сергія Сергійовича досі пам`ятають у селі Селець Володимир-Волинського району (і з захопленням згадують, що молодий вчитель математики та фізики міг і м`яча з пацанами покопати). Від Сільця до Гнідави у Бондарука було ще декілька робочих (чи то пак ліпше сказати службових) місць. До того ж він є справжнім фотомитцем, лауреатом, призером, переможцем багатьох найпрестижніших фотозаходів. Але я, можливо, не познайомився б з Сергієм Сергійовичем (сталося це на початку 2003-го), якби він не очолив гнідавське підприємство (а це сталося наприкінці 2002-го). «Завинила» у цьому знайомстві людина, якій сьогодні хочу нарешті за це подякувати: Сергій Кузьменко, котрий входив тоді до складу правління гнідавського акціонерного товариства.

Велич душі мусить бути властивістю кожної людини, – так, здається, казав Сенека. Сергій Сергійович цією властивістю наділений. І йдеться зовсім не про те, що Гнідавський цукровий завод з доброї волі Сергія Бондарука (і голови Спостережної ради Ярослава Галькевича) уже років з… та уже років з вісім чи дев`ять (!) дарує центнерами, тоннами (!) цукор людям, котрі, можливо, і цукрового буряка ніколи в очі не бачили, а просто є, були передплатниками того чи іншого видання, у тому числі газети «Віче-інформ», до якої маю честь мати відношення.

Не забуду, як у 2004-му році у селі Городище Луцького району на урочистостях з нагоди дня працівників сільського господарства на закид когось із аграрників, мовляв, інший цукровий завод своїм найкращим бурякоздавачам у цей день ледь не автомобілі дарує, Сергій Бондарук відповів: «Я б теж міг дарувати вам автомобілі. Але ліпше я ваш заробіток вам віддаватиму чесно». Велич душі проявляється і в таких от фразах: прямих та відвертих.

З днем народження, Сергію Сергійовичу!