Заберіть дітей з Майдану!

Хто не пам’ятає: це – цитата з грудня 2004-го. Пані Богословська істерично репетувала на якомусь, певно, ток-шоу чи іншому якому ефірі. Не люблю її. Коли було «Озиме покоління» - здавалася мені досить розумною, адекватною, перспективною, інтелігентною. Далі – де це все й поділося? Ось і не люблю досі.

Пройшло дев’ять років, на дворі - 2013, грудень. Багато що змінилося в країні, в політиці – вже й не по одному разу. І люди змінилися. І я. Постарішала. Тоді мені було ледь за 30. Діти – молодші школярі. Заклик Інни Германівни дивував і обурював: де вона на Майдані дітей бачила? Ні, діти, звичайно, там були. Скоріше – бували.

В періоди затишшя свідомі батьки приходили з нащадками – певно, показати, як твориться історія просто на очах. І я своїх водила на Театральний: з прапорцями, зі стрічками, з фотоапаратом. На повторний другий (ну не «третім» же його називати, насправді – не буває виборів у три тури, це навіть школярі знають) тур на виборчу дільницю прийшли з величезною помаранчевою лялькою – хай би хтось спробував звинуватити в якійсь агітації! Адже це і їхня країна.Мене батьки теж завжди на вибори брали з собою – на ті ще, радянські. Тоді не було інших.

АЛЕ я не возила дітей до Києва, і мої київські подруги не приводили своїх. На тому Майдані дітей не було. Навіть школярів. Були студенти, багато людей дорослих: молодих і старих, культурних і не дуже. Різних, але дорослих. Цілком свдомих того, що вони роблять і , напевно, для чого. Але дітей не було. Знаю, що кияни, хто мав таку змогу, своїх повивозили до бабусь, хресних, просто друзів – аби з міста.

Це я тоді так тим закликом дратувалася. Молода була. Зараз вже не молода. Пройшов час. МОЇ діти виросли. І після нічних суботніх подій ловлю себе на тому, що словосполучення «діти на Майдані» має для мене інший сенс. «Діти» – не тому, що неповнолітні чи просто маленькі. «Діти» тому, що вони і є діти. Хай сину 18 чи 20 – він дитина. Я, загалом, для своїх батьків теж дитина. Але ж не про це зараз.

Ці діти, які прийняли на себе звірячу лють «правоохоронців» - не знаю навіть, як їх назвати, пристойні слова не підходять, а непристойні якось відсутні в моєму лексиконі - що вони могли протиставити? Не кажучи вже про те, що це була ніч, що ніякої провокації з їхнього боку не було й не могло бути – більшість взагалі спали.

На ранок моя власна немаленька вже дитина плакала над новинами: йшли кадри тієї ночі, виявляється, там були її знайомі! Від цього моменту євромайдан став і її особистою справою. Вона вийшла туди не за Європу і не проти Росії. Її вивела туди наша влада. Нелюди, які били, нелюди, які віддавали накази, нелюди, які посьогодні відхрещуються, мовляв, це не я, я ж засуджую!

І Богословська засуджує! Ось тут і пригадалася мені її фраза з 2004-го. І я краще зрозуміла, що малося на увазі. Попри це погодитися і тепер не можу.

Дочці – 16. Одинадцятий клас. Саме час вчитися. Проте її намір іти в понеділок на Майдан я зрозуміла й підтримала. Попри погоду, сумнів, чи «страйк» - це і для школярів теж, відсутність підходящого взуття. Це і її країна! Це її друзів побила міліція, яка покликана захищати! Це їй, врешті-решт, обирати владу в подальшому.

До сих пір не розумію: чому люди з давно-врослим-комуністично-пристаркуватим маразмом (це не про стан здоров’я і не про вік – якщо раптом запідозрили в нетолерантності) мають більше громадянських прав, аніж молодь, цілком свідома, адекватна, розсудлива?

Законодавчо встановлений вік для волевиявлення – 18 років. Тобто це для голосування. А для самовизначення? Для того, щоб мати власну громадянську позицію? Щоб висловити її? Вчора (в понеділок, себто) зранку вчитель у школі (історик, між іншим) намагався не пустити дітей на протест.

Під девізом «Ви не маєте права!» Дозвольте, шановний, не погодитися. Ніде не написано, що дітям до...заборонено...Та й «до» - скількох? Так, абсолютно згідна, в нинішній напруженій обстановці приходити на заходи з п’ятирічним малюком – безвідповідально. У зв’язку з цим особливо обурила ситуація, коли через громадське ТБ розшукували тата 6-річної Ані, загубленої на Майдані Незалежності й затисненої юрбою. А от щодо 16-17-річних – готова сперечатися!

Цим дітям за рік-два виповниться тих самих 18. Вони підуть голосувати. Хто скаже, чи не будуть вони на той момент вже записаними до лав «Молодих Регіонів», приміром, як сталося з моєю знайомою з Сєвєродонецька, просто тому, що вони не вміють заперечити, відмовитися, відстояти свій погляд? А коли цьому вчитися, якщо у 16 – ще рано, а у 18 – вже треба вміти?

Дякувати ініціативним однокласникам і директору – своє право вдалося відстояти. У гімназії наразі дві вимоги: про твою участь у протестах мають знати батьки, про їхню згоду – класний керівник.

А з «заберіть дітей»? Заклик цей істеричний і тоді дратував, а зараз – і поготів. Це і їхня країна. Це – їхнє майбутнє. Ця влада – наша спільна з ними біда. Вони мають право про це заявити! Крім того, я не люблю Богословську – ні тодішню, ні нинішню. Сподіваюся, Бог мені простить...