Що я хотіла б сказати на сьогоднішньому Луцькому Майдані

Слава Україні!

Мене звуть Оля Бузулук, я звичайна 27-річна жителька Луцька, журналістка, я маю доньку, якій рік і 7 місяців, чоловіка, людей, які мене люблять і яких люблю я, тому я можу називати себе щасливою.

Думаю, таке може сказати багато хто з нас. Але ж всі ми притомні і свідомі люди, і всі ми розуміємо, що живемо у викривленій реальності, у неправильній країні.

Але ми такі, що нам мають ну дуже вже дошкулити, щоб ми могли висловити свій протест. І це сталося. Ми вийшли не за, а проти. Не за євроінтеграцію, а проти Януковича. Бо щодо євроінтеграції, було і залишається багато скептиків, і я серед них, але коли справа заходить про те, що б’ють невинних дітей, ми не можемо стерпіти. Ми висловлюємо невдоволення, ми хвилюємось, ми нарешті починаємо діяти. Ми пробуджуємося.

Але зараз і сьогодні я б хотіла сказати таку річ. Навіть якщо діючий президент позбудеться своєї посади (а це неодмінно станеться), навіть коли відбудуться перевибори, референдум чи ще якісь суттєві речі, ми не повинні розслаблятись.

Мені здається, після подій останніх кількох днів так званих совків в Україні стало в тисячі разів менше, натомість побільшало Громадян – свідомих та відповідальних.

Свідомих – це тих, які розуміють, аналізують і до всього ставляться критично. А відповідальних – це тих, які вміють відповідати за вчинки, справи і слова. І, думаю, кількість свідомих та відповідальних тільки зростатиме.

І якщо до влади в країні прийдуть інші люди (а це теж станеться неодмінно), ми повинні не втрачати контроль над ними і над собою. Бо європейськість визначається ступенем свободи та гідності людини. Парадоксально, але багато хто з противників євроінтеграції, яких я знаю, є вільними та гідними людьми, тобто ці люди європейці в своїй сутності.
Просто незалежно від того, чи ви за, чи проти євроінтеграції, ви – люди, і ви маєте право на свободу і гідність.

І знайте, що цих двох речей вас ніхто не позбавить, і ніхто вас ними не наділить. Це залежить від кожного.

Гідність – це висока цінність, це не кидати сміття на вулиці, це поступатися місцем у громадському транспорті, це не плюватися на вулицях.

Свобода – це вміти бути вільними, це усвідомлена необхідність, це вміння тримати відповідальність.
Чому я про це говорю зараз тут?

Я в Луцьку живу понад три роки, я полюбила це місто з першого погляду, тут комфортно, компактно і затишно. У мене багато друзів і однодумців, ворогів, здається, немає. Я щаслива, що можу тут розвиватись професійно, культурно, духовно. Не в кожному місті це можливо. Ви, лучани, теж живете тут.

Тому я закликаю вас не бути байдужими і не стояти осторонь.
Я пам’ятаю перший день ЄвроМайдану тут, було дуже мало людей. Протягом всього існування ЄвроМайдану не зменшувалась і кількість критиканів та скептиків. Але ж у будь-якій ситуації ми маємо спитати насамперед себе: «А що я можу зробити, щоб змінити ситуацію?» Про це, на жаль, найчастіше мовчать і тільки критикують тих, хто робить хоч щось.

Подумайте: якби нас було більше позаминулої ночі в Києві, такого могло б і не статись. Ні, ми не повірили громадським активістам, партійцям, ми не повірили самим собі, що зможемо щось змінити. Я теж лишилась в теплій хаті, з купою їжі і пиття, з люблячими людьми вдома. І тільки страшне побоїще пробудило в нас людську гідність і прагнення до істинної волі.

Тому від сьогодні маємо відзвітувати собі в тому, що вина і відповідальність лежить на кожному з нас. Багато хто може не погодитись, але це пройде. З цього Майдану ми маємо піти більш свідомими і не просто свободолюбивими, а вільними.
Ніхто, ніхто, ніякий політик, громадський діяч чи закордонний дипломат не побудує нам нашу країну.

Бо країна складається з нас, з тих, хто зараз тут, хто не зміг бути тут, але знає про все, що відбувається, хто щось робить, аби змінювати ситуацію. Окремо до тих, хто ще чогось боїться. Я десь прочитала таке: «Боїшся втратити роботу? А країну?» Або ж: «Гроші і робота у нас ще будуть, іншого життя – ніколи».

Хочеться вірити в краще і дуже не хочеться знову потрапляти в чиюсь пастку. Для цього треба гуртуватись і об’єднуватись. Добре робити свою роботу. Відчувати і нести відповідальність.

Вбити в собі януковича, хто цього ще не зробив. Тобто вбити підлість, заздрість, мамону, тупість, підлабузництво. Натомість розвивати інформаційну обізнаність, увімкнути розум, думати головою, аналізувати, радитись з іншими, бути чесними, любити країну. Робити щось для України, а не питати, що країна зробила для вас.

Хочемо того чи ні, але всі, хто тут стоїть сьогодні і хто поділяє бажання усунути діючу владу, - це вже європейці. У ці дні ми стали вільними. Але чи надовго? Це залежить тільки від нас!

Бо попереду дуже багато роботи. Після усунення влади ми повинні забрати в неї, вже колишньої, всі накрадені за ці роки гроші, всі скуплені за безцінь землі, ми маємо повернути державі і собі те, що належить їй і нам по закону.

Ми також не повинні давати спуск тим, хто сьогодні нібито покидає провладну команду. А де ви були раніше, шановні?
Треба дуже чітко усвідомити: неважливо, на якій роботі працює людина, вона має право на власну позицію. Крапка. Це цивілізовано і по-європейськи.

Разом з тим маємо дуже обережно висловлюватись про люстрацію, принаймні, говорити про це мають тільки компетентні люди, а не хто попало. Тобто це має бути наш громадянський контроль за процесами.

Ще одна важлива річ – після зміни влади не дивитися на все через рожеві чи помаранчеві окуляри. Бо якщо ми самі вже почали будувати нову країну, то, по-перше, мусимо довести це до кінця, а, по-друге, маємо нести самі за все відповідальність.

Події останніх днів доводять, що ми вміємо самоорганізовуватись, що до нас прислухаються, що разом ми – сила. І ми маємо дуже критично, дуже аналітично і дуже педантично в найкращому розумінні цього слова ставитися до тих, хто стане наступною владою. І ще раз кажу – брати відповідальність на себе.

Жити в період змін важко, але дуже цікаво. Я дякую Богу, що живу в цей період, у період розквіту гідності українців.

Дякую за увагу!