Геометрія винна?..
Ні для кого не секрет, що за фахом наш Мікола Янавіч – географ. Чи геолог. Хіба це не одне й те саме? Тьху, яка різниця! З політикою у нас – як з рибалкою: що там вміти, наливай і!..Але то ж рибалка! Хобі, можна сказати. Я, може, фікуси вдома вирощую. І при цьому не переймаюся, що агротехнічної освіти не отримала. Фікуси теж не скаржаться. Поки їм добре – ростуть. Не полила, не пересадила, вікна вчасно не заклеїла – ну продуло їх, бідненьких. Похворіли. Подохли. Не всі, хвалити Бога. Хто вижив – ростемо далі! І при цьому чітко розуміємо: фікуси на балконі – одне, агробізнес чи ландшафтний дизайн – інше.
Ось, до приміру, щоб літаком керувати, вчитися треба? Ну, тільки повний дурень полізе за важелі, не розбираючись, де північ, де горизонт, звідки вітер дме. Камікадзе – і ті були навченими пілотами. Сенс заходу ж був не просто в рай їхній синтоїстський потрапити, а ще й ворогів із собою чимало прихопити, сподіваючись, що там на вході хто треба розбереться, кому – куди.
Ось іду я вулицею і придумую задачу для 5-го класу. В басейн по трубі вливається за годину Х літрів води...Ні, це такі задачі ще мій тато розв’язував, коли уроки при каганці вчив. Хай так: на м.Луцьк з неба протягом двох діб наливається Х сантиметрів опадів у вигляді дощоснігу, що становить у підсумку Yлітрів води. Річка Стир за дві доби може прийняти 1000Y літрів. Місто обладнане зливовою каналізацією. Запитання: чому значна частина води не потрапляє до річки? Чому вона потрапляє в мої чоботи?
Намагаюся перейти вулицю пішохідним переходом. Нічого не виходить – вода все рівно у чоботах. Обходжу цю неозору калюжу. Через дорогу йду ніби по світлофору, але якось майже впоперек. Куди не глянь – вода. Ну не Сахара тут у нас! І це, з однієї сторони, добре. Без води, як відомо, ні туди, ні сюди. І з водою – ні туди, ні сюди. Хіба вбрід.
Можливо, питання в задачі сформулювати по-іншому: як вода може потрапити до річки, якщо поверхні вулиць,дворів, тротуарів цьому не сприяють? Ні-ні, вони не є строго горизонтальними, не подумайте. Але й нахилу вони не мають. Ні, знов не так: вони мають багато нахилів, майже безліч. Усі в різні сторони, під різними кутами, різної протяжності. Бідна вода просто не знає, куди текти. Може, тим дядям, які ці території планують, будують, ремонтують, варто згадати (а може, вивчити, якщо погано вчили у школі?) фізику і геометрію: про силу тяжіння, властивості рідин, паралельні прямі й точки на площині. Може, тоді водичка потече в правильному напрямку і перестане стояти в калюжах, причаївшись, поки не проїде по ній яке авто на швидкості. Тоді вона потрапляє не лише в чоботи, але й у сумку, на пальто і на обличчя...Стоїш тоді вся така гарна! Шкода себе до сліз!
А винуватити ніби й нікого: вода не винна, калюжа – це просто один з її агрегатних станів, найрозповсюдженіший, наразі. Водій теж не може передбачити, що біля переходу, де люди очікують, не просто мокро, а глибина.
Отже, винна геометрія! Ну, ще географія, геодезія, геологія – безвідносно до Міколи Янавіча. Зрозуміло, що грунти, що рельєф, що підземні води – але ж саме цю вулицю дуже недавно ремонтували. Вона практично свіжа – що ж її знову так покривило в усі сторони?!
Однозначно: винна геометрія!
Ось, до приміру, щоб літаком керувати, вчитися треба? Ну, тільки повний дурень полізе за важелі, не розбираючись, де північ, де горизонт, звідки вітер дме. Камікадзе – і ті були навченими пілотами. Сенс заходу ж був не просто в рай їхній синтоїстський потрапити, а ще й ворогів із собою чимало прихопити, сподіваючись, що там на вході хто треба розбереться, кому – куди.
Ось іду я вулицею і придумую задачу для 5-го класу. В басейн по трубі вливається за годину Х літрів води...Ні, це такі задачі ще мій тато розв’язував, коли уроки при каганці вчив. Хай так: на м.Луцьк з неба протягом двох діб наливається Х сантиметрів опадів у вигляді дощоснігу, що становить у підсумку Yлітрів води. Річка Стир за дві доби може прийняти 1000Y літрів. Місто обладнане зливовою каналізацією. Запитання: чому значна частина води не потрапляє до річки? Чому вона потрапляє в мої чоботи?
Намагаюся перейти вулицю пішохідним переходом. Нічого не виходить – вода все рівно у чоботах. Обходжу цю неозору калюжу. Через дорогу йду ніби по світлофору, але якось майже впоперек. Куди не глянь – вода. Ну не Сахара тут у нас! І це, з однієї сторони, добре. Без води, як відомо, ні туди, ні сюди. І з водою – ні туди, ні сюди. Хіба вбрід.
Можливо, питання в задачі сформулювати по-іншому: як вода може потрапити до річки, якщо поверхні вулиць,дворів, тротуарів цьому не сприяють? Ні-ні, вони не є строго горизонтальними, не подумайте. Але й нахилу вони не мають. Ні, знов не так: вони мають багато нахилів, майже безліч. Усі в різні сторони, під різними кутами, різної протяжності. Бідна вода просто не знає, куди текти. Може, тим дядям, які ці території планують, будують, ремонтують, варто згадати (а може, вивчити, якщо погано вчили у школі?) фізику і геометрію: про силу тяжіння, властивості рідин, паралельні прямі й точки на площині. Може, тоді водичка потече в правильному напрямку і перестане стояти в калюжах, причаївшись, поки не проїде по ній яке авто на швидкості. Тоді вона потрапляє не лише в чоботи, але й у сумку, на пальто і на обличчя...Стоїш тоді вся така гарна! Шкода себе до сліз!
А винуватити ніби й нікого: вода не винна, калюжа – це просто один з її агрегатних станів, найрозповсюдженіший, наразі. Водій теж не може передбачити, що біля переходу, де люди очікують, не просто мокро, а глибина.
Отже, винна геометрія! Ну, ще географія, геодезія, геологія – безвідносно до Міколи Янавіча. Зрозуміло, що грунти, що рельєф, що підземні води – але ж саме цю вулицю дуже недавно ремонтували. Вона практично свіжа – що ж її знову так покривило в усі сторони?!
Однозначно: винна геометрія!
Якщо Ви зауважили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter для того, щоб повідомити про це редакцію
Коментарі 1
я біолог, а що ви курите?