Дещо про захист прав дітей

Із нагоди чергового Дня прийняття Конвенції ООН про права дитини, який ми відзначили 20 листопада, Президент України Віктор Янукович вкотре нагадав органам влади про своє доручення – не тільки забезпечувати права дітей, але й захищати їх. Водночас, розуміти не лише фінансові обов’язки стосовно дітей, а й виконувати, забезпечувати, охороняти немайнові особисті права дитини. Тобто, поважати, прислухатися до думки, забезпечувати інтереси дитини в усіх питаннях, які її стосуються.

Власне, це завдання глави держави є відголоском соціальних ініціатив, яке реально, не на папері, чітко виконується владою на місцях, зокрема, й на Волині. Тут опіка над дітьми і захист їхніх прав, особливо соціально незахищених, є пріоритетом у стратегії розвитку регіону. Як, зрештою, загалом в державі, де за чотири роки вдалося кардинально змінити ставлення влади до самого поняття прав дитини. І цей поступ нинішнього уряду та президентської позиції, вважаю, справедливо оцінили міжнародні експерти.

На підтвердження: під час нещодавньої зустрічі Уповноваженого Президента з прав дитини Юрія Павленка з головою представництва Дитячого фонду ООН (ЮНІСЕФ) в Україні Юкіе Мокуо закордонний експерт публічно констатувала, що питання захисту дітей в Україні справді на високому рівні. За її словами, наша держава належить до країн із достатньо високим рівнем забезпечення прав дитини.

Чим керувалася під час аналізу ситуації в Україні голова представництва Дитячого фонду ООН? За її ж зізнанням, насамперед фактами. Судіть самі: в Україні стабільно зменшується кількість дітей, які втрачають батьківську опіку, а кількість дітей-сиріт, влаштованих у сім'ї постійно збільшується. Успішно реалізовується політика щодо усиновлення та влаштування дітей-сиріт до прийомних сімей, дитячих будинків сімейного типу.

Держава суттєво збільшила фінансування програм на підтримку дітей-сиріт, сім’ї, материнства. Малюкова смертність за останні роки знизилася на 27 відсотків. Україна повністю виконала Цілі розвитку Тисячоліття, які, зокрема, полягають у зниженні на дві третіх показника малюкової та материнської смертності від базового 1990 року. Протягом 2012-2013 років маємо сталість показника захворюваності і стабільність показника інвалідності.

До речі, не випадково Уповноважений Президента з прав дитини Юрій Павленко наголошує, що цей факт є, свого роду, неспростовним позитивом. Адже свідчить про результат застосування найкращих практик виявлення хвороб у дітей.
На мою думку, варто зважити й на аргумент, якого не могли обійти європейські експерти в своєму аналізі ситуації – це той факт, що вже традиційно в Україні щороку збільшується матеріальна допомога сім’ям із хворими дітьми, дітьми-інвалідами.

Запроваджено соціальну підтримку сімей з дітьми, реформуються інтернатні заклади в центри з надання соціальної та педагогічної допомоги дітям, центри реабілітації для дітей. Впроваджується інклюзивна освіта, відкриваються центри денного перебування дітей-інвалідів, зростає кількість дитячих садків та центрів позашкілля. Зрозуміло, що подібні кроки неможливі без підтримки й особистого контролю з боку Президента Віктора Януковича, який приділяє особливу увагу питанням захисту прав дітей. До речі, він не лише «тримає руку на пульсі», а щоразу додає нових завдань.

Що вимагає Президент? Звісно, про соціальний та правовий захист годі й говорити - це аксіома, яка не потребує нагадування. А ось про супутні методи захисту прав дитини – тут маємо над чим працювати. Віктор Федорович підкреслює: треба ліпше охороняти особисті права дітей. Дитину потрібно вислухати, а найголовніше – почути, не піддавати дискримінації, насильству, визнавати індивідуальність кожного. Збереження і підтримка сім’ї, сімейного оточення дитини, захист від небезпечної інформації – це головні пріоритети. Адже дитина, яка знає і вміє користуватися своїми правами, є більш захищеною і здатною сформувати свої обов’язки стосовно інших.

З огляду на це завдання, повністю підтримую позицію Уповноваженого Президента з прав дитини Юрія Павленка, який вважає, що місцеві органи влади мають приділяти належну увагу діяльності новостворених Комісій з питань захисту прав дитини, які діють при райдержадміністраціях і міськвиконкомах. Чиновники мусять гуртуватися задля вирішення проблем конкретної дитини, а не дитина повинна шукати чиновників. Вважаю, ця ідея стане дієвим інструментом у вирішенні проблем із захистом дітей. Бо, як вдало зауважив Юрій Павленко, проблеми у дитини виникають там, де вона живе, там вони і мають бути вирішені.