За..бали! Про секс народів світу

Задовбали! Останнім часом навколо деяких питань накопичилася критична маса істеричних вигуків, які вже переросли в абсурд.

Більшість-меншість, етнічні землі, право народу, хто коли з ким проживав і переспав, Вісла, тюрми, бандерівці - дуже зручні слова для маніпуляції і перш за все обдурювання самого себе. Про польсько-українські стосунки, особливо часів 2св, нині висловлюються, мов про футбол, жінок і політику. Хто ж перед ким завинив на Волині, спитають вони...

Шкода, що люди завжди дивляться на ситуацію лише зі своєї далеко не вичерпної точки зору. Поляки пишуть про польське, українці - про українське. Ті кажуть, що поляки є люди, а українці їм заважали і вбивали. А українці пишуть, що то навпаки поляки прийшли і землю окупували. Кожен пише про себе як про людей, а про інших - як про хлопів чи окупантів. Але якщо вже говорити за повний кількісний і якісний склад оцих ЛЮДЕЙ, то українці і поляки разом узяті забувають, що їх було менше, ніж євреїв у тогочасному Луцьку. А ще жили й німці, чехи, жменька караїмів, росіян.

Так от, БУТТЯ МІСТА не вичерпується оцими національними конфліктами. З точки зору великої тисячолітньої історії, цей конфлікт - ніщо. Він дуже малий у часі і дуже несправедливий для кожної з національностей.

Українці і поляки, не кажучи за інших, закоренилися в Луцьку і на Волині з дуже глибоких і давніх-давен. Кожен із них є органічним історичним елементом великої регіональної системи. Жодного не можна називати окупантом, смердом, хлопом, нікого не можна ображати, бо будь-яке подібне зухвальство - це замах національної самозакоханості, незрілості якоїсь навіть, націоналістичної наївності. Але кожен вперто продовжує НЕ БАЧИТИ цієї багатонаціональної різноманітності. І вперто повторює мантри, що начебто світ зійшовся клином, бо цілих "нас таких панів своєї землі" хтось там потіснив (потіснили поляки, потіснили українці, витісняють євреї).

Місто сміється зі своїх синів (а потім історія їм відплачує...). Як діти, вони сваряться за те, хто ж має перше право дістати пиріг з волинської миски. І ніхто не думає, що Матір цей пиріг пекла порівну для всіх своїх дітей, кожного з яких по-своєму, але однаково любить.

Кожна сторона намагається знайти якісь аргументи, аби підтвердити свою ілюзорну позицію. Але це історія. На кожен аргумент знаходиться контраргумент, так само сильний і так само безглуздий. Ми чули різні байки - про польських окупантів, про українських ненависників-бандерівців, про підступи "жидів" і визволення червоноармійців, чули навіть про окупантів литовських (ого-го!) і багато подібних нісенітниць. Ніхто не хоче мати справу з голим фактом, а лише з його трактуванням. Звичайно ж, на свій лад.

Кожен не здатен звільнитися від власних комплексів. Ті недолюблені своїми ворогами, інші не реалізовані в державотворенні, треті на всіх ображаються за "несправедливі напади", четверті не бачать далі власного шовінізму. Як це буває завжди, сильні емоції зациклюють. Уже навіть не йдеться про бажання, а лише за спроможність - спроможність перестати колупати історію і співати мантри своїм незрілим націоналістичним ілюзіям. Хто буде такий сильний, що розмікне цю зацикленість на власних комплексах?..

Але вихід є. Важкий і болючий, та правдивий. Визнавати інших, враховувати їх, і прийняти те, що БУЛО. Це допоможе відійти від взаємних претензій і краще розуміти себе. Завдання - не засудити історію, не знайти в ній помилки, а знайти переваги сьогодні, які й принесуть світле майбутнє.

Тому, хто звик думати тільки за себе, важко визнати, що є хтось інший. Важко визнати, що поляки - не окупанти, а українці не ненавидять євреїв, важко визнати, що СРСР - повноцінний і органічний відтинок історії.

Завжди дивитися правді у вічі і пам'ятати, що наша свобода закінчується там, де починається свобода інших.