Наболіло

Уже майже три роки я дивлюсь у вічі онкохворим діткам та їхнім батькам. Вперше, увійшовши в 2010 році в онкогематологічне відділення Волинської обласної дитячої лікарні, вітаючи дітлахів зі святом Св. Миколая, я не змогла туди вже не піти.

Усі ці роки ми з волонтерами, які стали мені вже друзями, намагалися хоча б трішки підняти настрій хворим діткам, відвідуючи їх в лікарні, шукаючи кошти для конкретної дитини на лікування, влаштовуючи благодійні заходи. І на жодній моїй фотографії (так званому фотозвіті про пророблену роботу) ви не побачите обличчя цих дітей. Фото є лише тих, на опублікування яких батьки дали згоду й для діток яких проводився чималий збір коштів, тому що з такими сумами батьки не в силі самі впоратися.

Пишу про це, тому що має існувати хоча б якась елементарна християнська етика по відношенню до онкохворих діток. Змусило мене підняти цю тему кілька нещодавніх публікацій у волинських ЗМІ. Не буду називати, де саме я бачила знімки наших діток з різних причин.

Однак маю декілька порад для користувачів соцмереж та представників ЗМІ.

1. Якщо до вас звертаються родичі онкохворої дитини з проханням розмістити інформацію в газеті, не полінуйтесь зателефонувати батькам й запитати дозволу на оприлюднення такого матеріалу. Якщо ваша газета має інтернет-сторінку, про це теж треба зазначити. Нерідко ті, хто подають інформацію в друковане видання, проти того, щоб ця сама інформація розміщувалася в інтернеті.

2. Якщо ви вирішили відвідати діток у відділенні та сфотографуватися з ними або зробити фотозвіт, н-д, якоїсь благодійної акції, треба питати дозволу в батьків на оприлюднення інформації в соцмережах.

3. Не можна фотографувати підлітка, який перебуває на лікуванні без батьків (таке буває рідко, зазвичай між курсами хіміотерапії), без згоди батьків. Дитина може дати згоду, але хіба вона розуміє всю важливість цієї ситуації. Навряд чи хтось з волонтерів буде повідомляти їй, де ці фото будуть викладені.

Тож закликаю усіх, хто публікує інформацію про онкохворих діток, будьте уважніші до чужого горя! Адже розповідаючи про них без згоди батьків, ми тим самим принижуємо їх. А вони ж такі самі дітки, як і усі. Тільки на даний момент хворі. Однак завтра вже можуть бути здоровими. Хто ж їх захистить, як не ми?