Перечитуючи «Скотоферму»

29 березня.

17 (29) березня 1899 року народився чоловік, котрий залишив один із найкривавіших слідів в українській історії двадцятого століття. Звали його Лаврентій Берія.

Через сорок шість років після народження Берії і через сім років після того, як Берія очолив Головне управління державної безпеки НКВС СРСР, Джордж Орвел публікує антиутопію «Скотоферма». НКВС Берії в антиутопії уособлюють пси – захисники агресивного кабана Наполеона.

Так, “Скотоферма” — повість про утвердження тоталітаризму в СРСР за допомогою таких, як кривавий “іменинник”.

Але кілька місць в антиутопії змушують згадувати не СРСР, а день вчорашній України. Наприклад: “Сніжок і Наполеон брали бурхливу участь у дебатах. Втім було помічено, що вони нечасто приходять до згоди: що б не запропонував один з них, інший завжди виступав проти”. Хіба це не нагадує стосунки між Тимошенко і Ющенком у часи президентства останнього?

Кілька місць у “Скотофермі” викликають асоціації з днем сьогоднішнім. І не тільки тому, що ті, котрі «рівніші за інших», до інших усе частіше ставляться, як до скотів. Гірше, ніж до скотів. Набагато гірше — так, як поставилися тварини (а не люди) до Оксани Макар, котра померла сьогодні, 29 березня.

Які уривки з антиутопії Орвела викликають асоціації з сьогоденням? Ну ось наприклад.

“Як правило пропонували свині. Усі решта тварин розуміли, як вони повинні голосувати, але їм ніколи й на думку на спадало виступати з власними пропозиціями”, — про перебіг парламентських сесій.

“З часом стало правилом: якщо на доріжці зустрілися свиня і ще якась тварина, ця інша тварина повинна була звільнити свині дорогу”, — про пересування кортежів і про поведінку за кермом мажорів (втім, таке — мажори-убивці, кортежі — було і у дні вчорашні).

“Наполеон розпорядився, аби щотижня влаштовували так звані стихійні демонстрації з ціллю прославити досягнення й перемоги хутора тварин”, — про мітинги контрольованої опозиції і прихильників правильної партії.

І коли я пишу про КОД — Комітет опору диктатурі — головними складовими якого є три політичні сили, то теж згадую антиутопію Орвела. Чому?

Не тільки тому, що починати КОДу доводиться в умовах, коли “асамблеї відміняються, усі питання щодо робіт на фермі буде вирішувати спеціальний комітет, очолюваний ним (Наполеоном, — авт.) особисто” (тобто в умовах концентрації влади).

Кабан Старий Майор, буревісник революції, описаної у “Скотофермі”, проголошував: “Ні одна тварина не повинна тиранити іншу. Слабкі чи сильні — ми усі брати. Ні одна тварина не повинна убивати іншу. Усі тварини рівні”. Під цими лозунгами революція — тобто вигнання з ферми її господаря містера Джонса — й відбулася.

В Орвела після того, як з ферми втік Джонс, робота з просвіти та організації решти мешканців ферми лягла на свиней, серед яких явно виділялися Сніжок, Наполеон та порося на ім`я Верескун. Зрештою Наполеон, котрий згодом став правити фермою за допомогою псів, зробився диктатором ще гіршим та кривавішим, ніж містер Джонс, а Верескун перетворився при Наполеонові у такого собі міністра пропаганди.

Комітет опору диктатурі, у якому найвпливовішими є три політики, йде у люди з чудесними гаслами. Хочеться вірити (попри вік), що у випадку, якщо представники нинішніх опозиційних сил матимуть у наступному парламенті 226 голосів, унеможливиться ситуація, коли одна людина тиранитиме решту, а до твердження про те, що усі люди рівні у своїх правах та свободах, згодом не додадуться слова “але деякі з них рівніші за інших”.

Хочеться вірити, що ніхто з цієї трійки не ставить собі за ціль, спочатку сформувавши більшість після виборів 2012 (а можливо, навіть конституційну більшість), згодом перетворитися у нового диктатора, свободу слова перетворити у вереск вірнопідданих верескунів, а правити за допомогою нового Берії.

...«Для свині я прожив достойне життя», – казав в антиутопії Орвела кабан Старий Майор.

Певно, передумовою змін у будь-якій країні (будь-якій, тих же Алжирі, Тунісі, Лівії), що її влада перетворила на загін для худоби, є усвідомлення, що хотілося б, врешті-решт, прожити достойне життя як для людини.

...Про таке от думалось, коли перечитував “Скотоферму”.