Ода трамваю

Люблю трамвай. Ще з дитячих часів, коли кожна поїздка була цілою мандрівкою! Я виросла в маленькому містечку, де не було ні трамваїв, ні тролейбусів. Автобуси були великою рідкістю, теоретично вони були. Практично – не дуже.

Пам’ятаю навіть номер того напівміфічного маршруту – трійка. Два попередніх були, як зараз сказали б, цілком віртуальними. Принаймні, мені не випало щастя бодай побачити хоча б одного, не кажучи вже про поїздку.

А трамвай – це інший світ. Це вихідний, батьки не на роботі, разом їдемо до Києва. В цирк, до музею, навіть просто по магазинах...Хоча про що це я! Це зараз «по магазинах» - просто. А тоді! Купити туфлі – подія! Тканину на спідничку – вже майже свято!

Сьогодні важко пояснювати дітям, як це: магазин «Тканини» є, а тканин в ньому майже й немає. Ситець. Одного виду, бліденький такий, поганенький, невиразний. Застати в продажу щось ліпше – велика удача. Черга – через весь магазин і далі по вулиці аж до рогу. Така сама черга – за ковбасою. За маслом. За молоком і хлібом. Та й з грішми у батьків було не так, щоб з верхом.

Багато дозволити собі не могли, нас із сестрою не балували. Проте вихідні – святе! Тому – Київ!

Від вокзалу – два шляхи: метро і трамвай. Метро, як не дивно, банальніше. Просто тому, що частіше. А от трамвай! У Києві й дотепер збереглися місцини, куди втрапити можна лише трамваєм. А тоді поїздка на ньому взагалі була схожа на вивертання пальта: запускаєш руку під підкладку, далі, далі, рука – ось вона, можна другою рукою взятися, а побачити – зась; берешся ізсередини за комір, один рух - і раптом ось вона! І пальто те саме, і рука твоя власна, від народження рідна, а ракурс!..

Такою була для мене й мандрівка трамваєм. Їдеш-їдеш якимись закапелками, вузькі вулички, мало не по підворітнях – а виїжджаєш на добре знайому площу, практично – центр міста.

Уже потім, будучи дорослою, часто дивувалася місцям, у яких бувала в дитинстві. Здається, знаєш вже цей Київ, принаймні, як більшість своїх пальців (скажімо, чотири – з п’яти), а от потрапиш на якийсь риночок – виявляється, бабця їздила сюди частенько, бо лише тут продавався залізний сурик (це фарба така, здається, до підлоги – а її ж треба фарбувати щороку).

Зараз точнісінько таке ставлення до трамваїв у моєї доні. Географія поїздок у неї значно ширша, ніж я в її віці могла навіть уявити. Але де б ми не опинилися, вона намагається покататися на трамваї. Для неї це не транспорт, це розвага.

А от багато мільйонів європейців не гребують таким способом добиратися до роботи (і коли працюють на високих державних посадах - теж), до школи, та навіть до улюбленого бару! Звичайно, не всі вони їздять у таких знайомих мені змалечку вагончиках «Шкода», іноді зчеплених по два-три докупи.

Більше того, сучасний європейський рейковий транспорт і за трамвай визнати складно – нам він більше схожий на футуристичний потяг метро. Довга така ковбаса, що плавно вигинається на поворотах.

Вражає різниця в підходах. До приміру, влада Києва, здається, поставила собі за мету скоротити трамвайне сполучення, наскільки можливо. Колії з вулиць зникають просто-таки на очах. Віват, маршрутки! Привіт, Азіє!

Натомість цивілізовані європейські мегаполіси бережуть і примножують те, що мають. Важко уявити Вроцлав або Прагу без цього зручного, дешевого, екологічного і такого романтичного транспорту.

Як це стосується Луцька? Дуже прямо, насправді. Так, у нас немає і ніколи не було трамваїв. А скоро, здається, не буде й тролейбусів. Мовляв, незручно, невигідно. Незручно, напевне, чиновникам – вони не їздять громадським транспортом.

У кожного – авто, яке везе його персону (і лише її, одноосібно) на роботу, перейматися проблемами простих громадян; тролейбус на дорозі тільки заважає. Невигідно, ризикну припустити, теж їм.

На тролейбусний маршрут же не оголосиш конкурс. От маршрутки – інша справа! Навіть єдине в місті підприємство, яке так і називається «ЕЛЕКТРОтранспорту», заробляє на АВТОперевезеннях. А тролейбус тихо собі конає. Незручний, невигідний.

А міг би бути окрасою міста! Щастя, що тролейбус можна замовити – як авто, підвезти гостей на весілля або покатати кохану на іменини. Шкода, що мало хто про це знає і ще менше - користуються такою нагодою. Нагоди скоро може й не бути.

P.S.
Хтось із наших місцевих владців якось висловився в тому ключі, що, мовляв, ніде вже тролейбусів немає. Так от: це – неправда! Є в Чехії таке місто – Градєц Кральовий. Тролейбус там я бачила на власні очі. Не думаю, що це таке дуже унікальне місто. Просто я ще багато де не була. На відміну від того чиновника, певно...