Країна контрастів

Україна особлива країна. Лише у нас, змучені буденними робочими клопотами громадяни, протиснувшись у сам кінець тролейбуса, втрачають лічені нервові клітини в передчутті своєї «розплати». Лише у нас, змучені виснажливою тиснявою в «закромах» владних коридорів, не пересічні громадяни, без особливих переживань та тривог втрачають останні залишки совісті в замін достойної плати за чергову наживу.
Контраст між першими і другими – плачевний.
Звичайно, на нього можна не звертати увагу, робити вигляд, що не бачиш чи не чуєш… Але його не можна забути. Особливо тоді, коли ти сам же стаєш заручником його дії.



Нещодавно мені довелося їхати з Волині до Києва. Вільних квитків на дорогу поїздом не виявилося, а тому було вирішено їхати автобусом.

Наш маршрут до столиці пролягав із Нововолинська.
Здавалося б звичайна поїздка. Нічого особливого, якби не одне але…

У Володимирі, що був одразу ж наступною зупинкою після Нововолинська, до салону автобуса зайшов чоловік. Поряд з ним була дитина, його син, який, як я дізнався пізніше, був інвалідом і їхав на спортивні змагання по настільному тенісу до Києва.

В руках батька був квиток, придбаний на автостанції в Нововолинську, який він і пред’явив водієві одразу ж при вході.

Однак, яким же було здивування батька, коли водій автобусу відмовився брати до уваги квиток його сина і, відповідно, продовжувати маршрут. Не менше подиву було і в очах решти пасажирів.

Основним аргументом, який лунав із вуст водія було те, що попри зазначені в квиткові початкові і кінцеві місця відправлення та прибуття, пасажир, а в даному випадку дитина, здійснила посадку у не відповідному місці. Відтак, місце, яке передбачалося його квитком, не збереглося.

Абсурд скажете? Перша моя, і не тільки моя, думка, була теж такою.Однак, поцікавившись законодавчим підґрунтям вирішення цієї ситуації з’ясувалось, що відповідно до правил надання пасажирського автомобільного перевезення (у нас такі є), особа, яка придбала квиток, повинна дійсно здійснити посадку в автобус виключно на автостанції. У разі ж запізнення на рейс, оплачене місце за пасажиром не зберігається.

Виявляється ось як піклується наша держава про інтереси простих громадян. І це не говорячи про пенсіонерів, ветеранів.

А Ви хотіли захист? Ось Вам. А Ви хотіли «почую кожного»? Ось Вам.

І як би то не було дивно, але саме на таких дрібницях і будуються суспільні контрасти у свідомості юних громадян. Чи у когось ще залишились ілюзія, що дитина, яка потрапила в дану ситуацію, буде з повагою ставитись до своєї держави? Що вона буде горда тим, що її право і її інтерес цінують?
Гадаю відповідь очевидна.