"Хто зробить сніг" Тараса та Мар’яни Прохаськів

Не так давно на поличках книгарень з’явилася чудова дитяча книжка «Хто зробить сніг» Мар’яни і Тараса Прохаськів. Як зазначила головна редакторка «Видавництва Старого Лева» Мар’яна Савка: «Це дуже цікавий експеримент двох неймовірно творчих людей». І то направду так і є. Це перша дитяча книжка Тараса Прохаська та перший досвід Мар’яни Прохасько у ролі ілюстратора. І хоча вона не є професійним художником, та створила прекрасні ілюстрації, заради яких вже варто придбати книгу для свого маляти, який залюбки буде читати і розглядати сторіночку за сторіночкою.



У книзі розповідається про пригоди маленьких кротенят та їхніх друзів, які зростають у казковому лісі. У родині журналіста тата-крота та мами-домогосподарки навесні народжуються близнюки-кротенята, яких називають Муравкою та Повзиком. Адже у родині була традиція називати своїх діток іменами, які відповідають якостям, що проявляються у перші години їхнього життя. Цікаві та непосидючі малята-кротенята починають свою захоплюючу подорож у дитинство, яке проходить в забавах та іграх. І кожна пора року сприяє гарному часопроведенню.



Відкриваємо для себе затишний домашній світ кротячої нори, в якій мешкає дружна та багатодітна родина, а між ними панує взаєморозуміння та любов. Теплі стосунки між батьками та дітьми-кротенятами неодмінно стануть прикладом і для ваших дітей також. Мама-кріт є не лише берегинею домашнього затишку, але й вміє відпочивати та знаходити час для улюблених занять. «Життя занадто коротке, щоб присвячувати його тільки хатній роботі», - каже вона. (С.13). Тато-кріт пише статті про лісових мешканців для газети «Кротяча правда» і завжди радо допомагає дружині у вихованні дітей. А кротенята, в свою чергу, зростають слухняними та відкритими для світу. У сім’ї завжди снідають разом і діляться планами на день. «Мама запарювала зелений чай з пелюстками свіжого жасмину для себе і для тата. Тато варив каву для себе і для мами. Діти пили молоко». (С. 12). Адже хороший сніданок є запорукою вдалого та енергійного дня.



Крок за кроком Муравка та Повзик відкривають для себе чарівний світ і дізнаються багато нового. Спочатку вони бавляться і повзають у татовій кишені, а коли пробують ходити, то диву дивуються, як могли там поміщатися. А Мо навіть вчиться плавати і кожного дня прикладає чимало зусиль, щоб досягти бажаної мети. Дитячими оченятами спостерігають за тим, що відбувається навколо, а втомившись, біжать в кафе «Під дубом», щоб посмакувати морозивом або ж горнятком смачного напою та послухати історії Їжака, власника кафе, який надзвичайно любить подорожувати, а потім ділитися враженнями із маленькими слухачами. Для дітей день за днем проходить цікаво та безтурботно. «Коли є літо, здається, що воно ніколи не закінчиться». (С.34). Діти цілими днями гуляють, збираються на пікніках або ж купаються. Восени спостерігають як ліс стає жовтогарячим та бавляться у листі. Їхня мама вважає, що «бабине літо – найкращий час для малювання» (С.43). Та із задоволенням роздає кольорові олівці. А в дощову погоду «особливо затишно сидіти в норі і всім разом робити улюблене айвове варення». (С. 44). Взимку діти не можуть дочекатися снігу, щоб покататися на санчатах, які для них татусь турботливо змайстрував ще влітку. Та найбільше дітей цікавить, звідки береться сніг та хто його робить?.. І виявляється, що сніг роблять маленькі кротенята, білченята, зайченята, бобренята, їжачата, які через хворобу потрапили на небеса. Взимку вони скидають сніг на землю, щоб такі дітки, як і вони самі, могли ним бавитися. У книзі змальоване буденне життя, не вигадане, звичайне, але тим не менш, дуже цікаве.



Знайомимося з кумедним бобренятком Загатою, білочками Ержікою та Жужікою, зайченятами Бамбулом та Мартіною і їхньою малесенькою сестричкою Мартіною, яку люб’язно приютила в себе родина кротів. Вони всі такі різні, але живуть між собою дружно, тому їхні стосунки стануть добрим прикладом для ваших дітей.



Взагалі розповідь ведеться просто і зрозуміло для кожної дитини. Автори намагаються доступно пояснити складні поняття хвороби та смерті, проблем покинутих або загублених дітей. Вони промовляють настільки щиро, що дитина їм вірить, а це чи не найголовніше у дитячій книжці.



Це книга про тварин, але їхнє повсякденне життя нагадує життя людей, що близьке кожній дитині. Тварини уособлюють собою позитивні риси та вчать любові, доброти, турботи, відкритості до світу, взаємодопомоги та щирості. Якщо діти читатимуть такі добрі книжки, то неодмінно виростуть хорошими людьми.



Залюбки рекомендую цю книжку не лише дітям, а й дорослим. Бо в кожного з нас всередині живе душа дитини, а вчитися доброті та любові ніколи не пізно:)

Оленка Кравчук
Для сайту "Друг читача"